Картини на піску для балету “Лускунчик”

У Львівській філармонії 21 грудня Дарія Пушанкіна малюватиме картини з піску до всесвітньо відомої казки «Лускунчик» під симфонічну музику.

– В «Лускунчику» Ви працюватимете за сюжетом відомої казки?
– Львівські глядачі першими в Європі побачать синтез кількох мистецтв. У «Лускунчику» кожне мистецтво творитиме власну дію, а піскова анімація торкатиметься внутрішнього змісту. Гострі сюжети я передаватиму на піску як емоції. Магічні образи зазнають змін і перевтілень. Пісок стане декорацією для героїв, в інших моментах він контактуватиме з музикою чи з балетом. У першому львівському проекті «Спляча красуня» все було по-іншому: я малювала образи, а музика покадрово їх відтворювала.

– Ваші проекти дуже різні. Як Ви творите?
– Це мистецтво для мене багатогранне і непросте. Спочатку вивчала піскову анімацію як графіку, малювала картини, виступала у художній студії. Коли відкрила для себе техніку мультиплікації, зняла мультфільм «Лускунчик». Зараз поєдную всі техніки у театральних спектаклях. Сцена, на відміну від мультиплікації, розкриває події, має кульмінацію, а глядач вчиться розуміти синтез мистецтв: коли варто дивитися на екран, на дію, а коли на все водночас.

– Вам доводилося змінювати сюжет на сцені і подавати його по-іншому?
– На сцені триває жива дія, в якій я імпровізую, доповнюючи сюжет.

– Які відчуття піску в пальцях художника?
– Це танець пальця з чіткими рухами, за чітким алгоритмом. Пісок відчуває вібрації, внутрішній світ художника, навіть якщо малюнок заздалегідь відпрацьований. В конкретному образі треба відпрацювати швидкість, зробити акценти, зосередитись і попрацювати над собою. Тремор на сцені не приховати. Перед кожним виходом на сцену, незважаючи ні на що, треба налаштуватися на позитивні думки, – і все вдається.

– Ви привезли американському глядачеві свій спектакль. Чим його здивували?
– Спектаклем тривалістю 50 хвилин. Це був експериментальний виступ, і пройшов успішно.

– Через назву арт-шоу «Ніч у Луцькому замку», в якому була представлена піскова анімація, легко уявити середньовікові мотиви. В піску передається епоха?
– Пісок насправді непростий матеріал. Художники малювали історію життя, любові, яка спалахнула у старовинному Луцькому замку. Через пісок я передавала об’єм, простір, багатство елементів, характер, і, звичайно, епоху.

– Студії піскової анімації вже шість?
– Так. 16 жовтня студії виповнилось шість років. Моїми першими учнями були школярі, яких навчала малювати портрети з піску, лебедів. Організовувала виставки, концерти. І лише тепер зрозуміла, що мистецтво піскової анімації у моїй творчості надовго.

– Від мистецтва хоч колись відволікаєтесь?
– Зустрічаюсь з друзями, подорожую. Увесь інший час живу піском.

– У пісковій анімації, розумію, що треба мати високу чуттєвість і розвивати її.
– Для мене це мистецтво сюрреалістичне – у ньому є трансформація, переходи, динаміка. Переглядаю анімаційні сайти, каталоги, ролики з сюрреалізму, мультфільми, спостерігаю сюрреалізм у фільмах і у фотографії, постійно вдосконалюючись.

– Ви називаєте цей рік часом Вашого духовного і творчого злету. Це вплинуло і на задум львівської постановки «Лускунчика»?
– Ідеї, деталі проекту «Лускунчик» ми обговорювали у львівському творчому колективі впродовж року, було багато задумів. Інколи образ зникав і ми спільно з сценаристом-хореографом проекту Сергієм Наєнком, диригентом Юрієм Бервецьким шукали нове рішення. У розмові із заступником директора львівської філармонії Іолантою Пришляк я сказала: «Мені, напевно, варто ще раз подивитися фільм, щоб зрозуміти, яким є «Лускунчик» на сцені». Відмінність є і у балеті на філармонічній сцені. Довго я міркувала над тим, який образ творитиму. Коли ми визначили як розвиваються події, як працює піскова анімація і як поєднується з музикою – де є соло, стоп-кадр, – тоді я продумала контакт інших мистецтв з пісковою анімацією. В якийсь момент я зрозуміла, якщо не відчую цю музику серцем, то не зможу конкретизувати сюжет.
Теперішнього стану суцільної гармонії я досягла за рік перебування в горах. Після п’яти років роботи в одному стилі мої сюжети набули рівноваги; відчуваю характер, настрій, досягнула мінімалізму матеріалу і створюю легкі образи. На «Лускунчику» я разом з талановитими колективами шукатиму дотик до мінімалізму, прозорості та легкості.

– Очікуємо від Вас справжніх мистецьких шедеврів у намальованих картинах з піску. І нових львівських постановок.

Олександра Тимчишин