Доброго театру зараз дуже мало

Нещодавно Львівська міська рада звернулася до Міністерства культури і туризму України з проханням надати Львівському духовному театру “Воскресіння”, який упродовж багатьох років гідно представляє місто Лева в нашій державі й світі, статус академічного. Хвилюються всі – від керівництва й акторів до найменшої декорації.

Про це та чим нині живе “Воскресіння” поговоримо з його директором – харизматичним любителем своєї справи – Ярославом Федоришиним.

Академічний статус дає змогу покліпшити роботу театру лише фінансово

– Пане Ярославе, наскільки заслуженим є надання статусу академічного для театру “Воскресіння”?

– Чи це заслужено, чи ні, судити, мабуть, все-таки не нам, а глядачам. Ми ж із вами можемо говорити лише про підстави для надання такого статусу. Гадаю, це більш ніж заслужено, адже наш театр упро­довж п’яти років представляє Україну за кордоном по 20-30 разів щороку. “Воскресіння” має широкий діапазон номерів – від камерних вистав до вуличних мистецтв та організації дійств і видовищ.

Хоча я до всього цього ставлюсь надзвичайно спокійно – адже статус академічного дає змогу лише фінансово поліпшити та забезпечити роботу театру, що нам надзвичайно потрібно. А решта – простий формалізм.

– Цими днями у Львові відбулася низка святкувань і фестивалів. Де глядачі мали змогу побачити чергову “витів­ку” театру?

– На жаль, ніде. Наша трупа готується до поїздки в Севастополь 29-30 серпня, де кожна область представлятиме театральні здобутки за рік. Там представлятимемо глядачам виставу “Глорія”. А впродовж вересня – надзвичайно напружені гастролі маршрутом: Одеса (де наш театр організовує вуличні дійства) – Жешув – Краків – Брест – Варшава – Вінниця (тут ми відповідаємо за день міста, режисером якого мене призначили) – Корея – Львів. На початку жовтня, спіль­но з Оперним театром ім. Соломії Крушельницької в межах “Свята пива” організуємо велике дійство. Також плануємо виступи театральних колективів із різних країн. У середині місяця відбудеться Міжнародний театральний фестиваль “Золотий лев”, який матиме величне відкриття й широку програму. Між поїздками готуємо для наших глядачів сюрприз – прем’єру та проект, який має на меті започаткувати наступного року вуличний театр у Львові як нову одиницю. Тож, як бачите, роботи вдосталь.

Про те, чого не вистачає

– Як і кожному середньо­статистичному театру, “Воскресінню” чогось бракує…

– По-перше, часу. Інколи люди ображаються, що ми не можемо приїхати до того чи іншого міста (ще й всі хочуть саме у вересні!), але ви самі бачите гастрольні плани. У нас, до того ж, невелика трупа. Працюватимемо над кадровим збіль­шенням. По-друге, ремонт, який ми розпочали й ніяк не можемо завершити через роз’їзди. Але позитивно налаштований і, думаю, все має бути добре. Залишається побажати собі якнай­більше часу, натхнення і фантазії (чого й “Газета” щиро бажає Ярославові Васильовичу).

– А чого не вистачає Ярославові Федоришину?

– А мені нічого не бракує! (Сміється). А чого має бракувати? Вистави хочуть дивитись, ідей багато, життя триває… Кажу, якби ще день розтягнути й часу побільшало – було б узагалі чудово!

Театральна політика

– Уже багато років працюєте в театральній сфері… Прогресує чи деградує театр як такий?

– Складно відповісти, адже доброго театру зараз дуже мало. Цікавого театру! Як явище він існує, розвивається, має свою аудиторію і прихильників – це саме по собі є прогресом. Якщо говорити про його рівень, то в нас аматорство в політиці й у театрі породили якийсь інший щабель того виду мистецтва, який чомусь не пішов угору, а впав донизу. Вважаю, театр повинен бути вищим за політичні розправи та не займатися публіцистичністю. Тоді все буде гаразд.

– Нещодавно заньківчани висловили солідарність із грузинським народом, вивісивши з вікон українські та грузинські прапори. Яка позиція вашого театру й наскільки такі дії є доречними?

– Безумовно, те, що відбувається в Грузії, – жахливо. Театр “Воскресіння” прапорів не вивішував. Вирішили привезти на фестиваль грузинський театр, беручи всі витрати на себе. Це дуже талановитий народ і ми багато років радо з ним співпрацюємо. А щодо доречності… кожен виявляє підтримку, як може, що тут сказати.

Про високе та відносне…

– То яким усе-таки має бути театр?

– Не відкрию чогось нового, але я вважав і вважатиму, що все кимось уже створено й на правильному шляху ті митці, які вміють зчитувати ідеї, що над нами. Якщо такий контакт існує, то це помітно в діях театру. Наведу приклад: років 10-12 тому дорогою додому з Дамаска, поставив сцену до “Фауста”. Нещодавно переглядав ту саму виставу за постановкою литовського режисера й здивувався – сцени були ідентичними. І не йдеться про те, що хтось у когось украв. Тобто тут яскраво продемонстровано той випадок, про який я говорив, – ми однаково “зчитали” ідею. Казати, що театр деградує – не буду, але й те, що прогресує – теж. Якщо є техніка для вдалої постановки, то гра акторів погана тощо. Все відносно.

– У театральні ВНЗ приймають одиниць, тематичних шкіл немає, в аматорських колективах – непрофесіонали. Як людям, які мріють про театр, заявити про себе?

– А зробіть карнавал! У ньому ви зможете продемонструвати й голос, і танці, й артистизм… Зберіть колектив, яскраво одягніться, вийдіть у місто й покажіть себе!

Розмовляла Анастасія Перфецька

http://gazeta.lviv.ua/articles/2008/08/28/33779/