Марек КРАЄВСЬКИЙ: «Щодня п’ять годин пишу книги, ще п’ять – читаю»
Письменника Марека Краєвського називають кращим польським ретро-детективістом. Його книги перекладено більшістю європейських мов.
Герой повістей цього автора комісар Ебергард Мокк відомий далеко за межами рідного Вроцлава – його іменем названо туристичні маршрути, і воно навіть запатентоване торговою маркою. Але за останні кілька років Марек Краєвський змінив у своїх книгах місце дислокації. Дія двох останніх книг детективіста (який має українське коріння) відбувається у довоєнному Львові. Після дебютної торішньої «Голови Мінотавра» у львівському видавництві «Урбіно» побачила світ друга книжка серії пригод львівського комісара Едварда Попельського «Еринії».
– В Україні вийшло уже дві книжки пригод комісара Попельського, дія яких відбувається у довоєнному Львові. Щоб описувати місто і події, потрібно добре орієнтуватись у ньому…
– Досить добре знаю Львів, приїжджаю сюди вчетверте. Загалом провів у Львові багато часу, збираючи матеріали для своїх повістей. Ходив вулицями з фотоапаратом, диктофоном, записував історії, які розповідали мені місцеві історики, знавці міста, шукав місця, де могли б мешкати чи діяти мої герої, читав також передвоєнні газети Львова. Першу книгу про Львів мені запропонував написати мер Львова Андрій Садовий, тоді з ініціативи мерії мені допомагали історики. Наступні книги писав з власної ініціативи, самотужки вивчав місто і шукав потрібну мені інформацію.
– Як ви пишете свої детективи: здебільшого працюєте в архівах, читаєте старі газети чи маєте джерела інформації в поліції?
– Здебільшого працюю в архівах та бібліотеках, але й не раз користувався допомогою поліціянтів.
– Звідки у вас така любов до детективів?
– Ще дитиною любив читати кримінальні повісті, водночас мене цікавила історія рідного міста Вроцлава. У результаті все це поєдналося у повістях.
– Не шкодуєте, що задля того, щоб писати, покинули викладати у Вроцлавському університеті латинську граматику?
– Трохи шкодую. Але мені було важко поєднувати викладацьку працю і писання. Не мав часу на те, щоб одне й друге робити добре. Тепер бракує спілкування зі студентами.
– Кажете, що вважаєте себе ремісником, а не творцем… Не потребуєте натхнення для того, щоб писати?
– Не потребую. Працюю щоденно по п’ять годин. Мушу їх «відсидіти» – більше чи менше напишу. На щастя, досі мені не бракувало ідей для нових повістей.
– Видавці і письменники жаліються, що люди стали читати все менше і менше. Видавничу галузь підкосила криза. У жанрі детективу ці тенденції помітні?
– Не відчуваю цього. Зрештою, у Польщі особливої кризи у видавничій сфері немає. А от читачів і справді стає дедалі менше. Але криза до цього не має відношення. Люди просто щораз менше читають. От я маю у своїй бібліотеці 3000 книг, щороку читаю 200, а моя донька – 20. Змінюються покоління і часи, їх уподобання.
– Кого з авторів детективів вважаєте гідним наслідування?
– Раймонда Чендлера. Але мені до нього ще далеко. Якщо говорити про інших авторів, то читаю не для того, щоб наслідувати. Щоб орієнтуватись на когось, читаю багато класичної літератури. Зокрема Гомера, Достоєвського, Байрона. Люблю «Ляльку» Болеслава Пруса, це мій улюблений письменник. П’ять годин щоденно працюю, а п’ять годин – читаю. А криміналу читаю мало, мені шкода на це часу.
– Доньці подобається ваша професія? Вона має письменницькі задатки?
– Їй подобається. Вона задоволена, що її батько – знаний письменник. Вона пішла по моїх стопах – вивчає класичну філологію, але письменницею, мабуть, не буде.
– Розповідали, що після виходу останньої книги вас часто питають, чи подобаються вам рудоволосі жінки, такі, як героїня повісті…
– Насправді мені подобаються блондинки, брюнетки… Якихось особливих вподобань не маю. Люблю доглянутих жінок, добре вбраних.
– Окрім книжок, роботи і жінок, що вас ще цікавить?
– Цікавлюсь спортом, зокрема футболом. Граю в бридж. Люблю шахи – це мій відпочинок.
Оксана КЕРИК, “Високий замок”