Свобода серця. Інтерв’ю з гуртом “Ті, що падають вгору”

28 травня на “Тихі вечорИ” (www.festyval.com) до Львова із довгоочікуваним візитом завітає один із найстаріших тернопільських гуртів «Ті, що падають вгору».

Гурт з тривалим творчим шляхом, який розпочався ще у 1996, пройшов за усі ці роки ряд значних метаморфоз. Ще не так давно, у 2006, “Ті, що падають вгору” давали свій “прощальний” концерт. Яке ж щастя для усіх прихильників якісної музики, що туга за музикою все ж таки взяла гору, і, вже у оновленому складі, ватага знову повернулася на сцену.

Група, яка отримала визнання завдяки своїй професійності, самобутній творчості та одному із найцікавіших та найемоційніших жіночих вокалів на українській сцені фронт-леді Ольги Чіркової, неодмінно зможе здивувати львів’ян і цього разу.

Сьогодні своїми спогадами та поглядами на сьогодення ділиться з нами талановитий музикант, яка співає та грає у ТПВГ аж на декількох інструментах, Наталя Возняк.

Тривала історія гурту є непересічною ілюстрацією емоційних перепетій, адже з точністю злічити кількість разів, коли учасники то розбігались, то сходились, можуть, мабуть, лише найвитриваліші, які й до нині є серцем формації. Як така складна доля відображалась на творчому розвитку?

Такі події мають обов’язковий вплив на творчий розвиток гурту. Із приходом нових людей завжи наступає інкубаційний період, коли гурт повинен знову нормально зафункціонувати, писати пісні та зіграно їх виконувати.

Із досвіду можемо сказати, що не одразу знаходили потрібних людей, та, таким чином, лише відтягувався час аби гурт набув повноцінного вигляду як злагоджений організм.

Що, насправді, було тим магнітом, який змушував вас повертатись до музики після чергових «прощальних» концертів?

Було два таких концерти. Ними ми прощалися із чоловічою частиною складу гурту, що на той час остаточно вирішила покинути гурт . Насправді у жіночої половини таких планів зовсім не було та, навпаки, було надзвичайно велике бажання рухатися безупинно та наполегливо далі, дати гурту нове дихання за рахунок молодих музикантів. Хотілося тільки продовжувати, бо існувати без цього процесу було неможливо.

До речі, як відомо, музиканти, які покидали гурт, робили це або з особистих або з матеріальних причин, наскільки зараз фінансова складова є визначальною умовою існування формації?

Так, музиканти старого складу, що покинули гурт, по суті були змушені це зробити, оскільки на той час у них уже з’явилися сім’ї та, відповідно, підвищився рівень відповідальності за них. Існування гурту залежало від кількості проведених репетицій та затрат на це певного часу, у той момент, коли хлопці повинні були працювати. Концерти ніколи не приносили прибутку, тому покладати надії виключно на музику вони не могли собі дозволити. Отож сталося все дуже логічно та закономірно. Хлопці дбали про сім’ї. Без секунди роздумів на право покинути гурт, залишилася тільки Оля, яка не уявляла собі подальшого існування без творчого прояву та себе як його продовження.

Зараз ситуація із фінансового боку дещо покращилася. Ми виставляємо гонорар та їздимо з концертами. Але, мушу сказати, що усі кошти, які ми заробляємо зараз, складаємо у трьох літровий збанок та закопуємо у лісі аби зібрати кошти на зведення нового альбому, що, власне, зараз у процесі запису.

Запис вашого першого магніто-альбому «Та, що танцює з вітром» був до деякої мірі співпадінням творчого піднесення і фінансової підтримки. Як виглядають справи з новим кружальцем, пісні до якого ви розпочали записувати в студії ще, здається, в минулому році? Чи можливе завершення запису нового альбому без підтримки якогось мецената?

Як би ж то ми шукали якогось мецената. Усе це робимо самотужки і, навіть, отримуємо від цього задоволення. Немає на меті від когось залежати та давати певні права на авторську роботу, але по закінченні студійної роботи ми ще будемо вирішувати як представити наш новий альбом та яким чином зробити його випуск, адже хочеться чогось нестандартного та цікавого.

За стільки років існування, можна припустити, що у вас назбиралося матеріалу більше ніж на один новий альбом. Яким шляхом ви проводите відбір пісень в студії?

Після розпаду першого складу починається відлік тих пісень, що були не записаними. А матеріалів уже назбиралось геть і на другий альбом. Ці пісні ми чітко вирізняємо – ось це належатиме до першого «нового» альбому, а ось власне це – до другого. Причини досить прості – із роками змінюються самі погляди на музику вцілому, смак кожного із нас, тож природньо це не може не позначитися на творчому процесі.

Усе що є – усе пишемо, але кожного разу до пісні додаються усе нові та нові несподівані та неочікувані приємні моменти, що в цілому повинні представити кожну з них як окремий хороший та самостійний сингл. Робота у студії проводиться у доволі творчій та приємній атмосфері, оскільки ми запросили на проведення запису дуже близького нам по духу музиканта та хорошого друга у якості саунд продюсера – Дмитра Остроушка – фронтмена гурту Щастя. Разом із ним ми отримуємо для себе хороший та приємний творчий процес, що обов’язково позначається на остаточному вигляді пісень та якості їх звучання.

Чи, взагалі, актуально ще в наш час інформаційних технологій та інтернет піратства видавати альбоми?

Думаємо, що так. Кому не приємно тримати у руках новий альбом із поліграфічними запашними свіжими сторінками улюбленого гурту? Адже тільки справжній гурман хорошого звуку розуміє, яку якість він має у інтернет ресурсі та на дешевому диску «дивного походження». Тим більше, що купуючи новий диск – ти одночасно і підтримуєш своїх улюблених виконавців, весь творчий та натхненний процес, що супроводжував запис альбому.

Зважаючи на чисельні зміни складу гурту, яким чином тепер виглядає творчий процес – хто пише тексти, а хто музику?

Зміна складу гурту нічого суттєво не змінила у творчому процессі написання пісень. Надалі і постійно тексти до пісень пише Оля. Коли з’являється «шматок» хорошої музики, Оля виймає cвій зошит та починаються варіацї на тему. Іноді стається навпаки. Коли ми граємо щось спільне і доволі приємне для всіх – з’являється вокальна мелодія, а вже потім на неї нанизуються слова, що собі уже починають крутитися та лягати на певну вокальну лінію.

Вкінці 90-х на початку 00-х ТПВГ дуже активно виступає на фестивалях, проте в останні роки кількість таких виступів дещо зменшилась. Чи участь у фестивалях в той час була в першу чергу способом повідомити світу про своє існування, а зараз це вже, очевидно, не так актуально, чи, можливо, це хибне враження?

Ну чому, паралельно із фестивалями також відбуваються і концерти. Просто можна зауважити, що було менше виїздних, а більше місцевих. Ми продовжуємо виступати на фестивалях у такому ж ритмі як і раніше. Ось у неділю повернулися із фестивалю «Обнова» разом із гуртом Неймлес, де мали змогу представити частину тернопілького музичного руху як такого. Отримали величезне задоволення від проведеного дійства та повернулися до дому щасливі та повні натхнення.

В кожному вирадку нам вкрай приємно, що ви люб’язно погодились виступити у проекті «Тихі вечорИ». Наскільки вам вдалося зробити свою програму «тихою»?

Насправді ми її «тихою» так і не зробили. Зараз дуже насичений графік концертування, тому часу добитися повноцінного акустичного звучання так і не стало. Але те чого ми домоглися ви зможете почути уже безпосередньо на самому концерті.

Наостанок, чи під час концерту можна буде очікувати на прем’єри або відкрити якісь нові творчі грані ТПВГ?

Так, відбудеться практично прем’єра однієї пісні, що вцілому є для нас першою етно спробою. Ця пісня має назву «Веснянка» та, відповідно до назви, має і такий контекст – пробудження природи, свобода серця та народження чистого романтичного почуття нової закоханності.

“Тиху” розмову провадив Роман Похила, фестиваль акустичної музики “ТИХО!” www.festyval.com