Юра Круп’як: «Йдеться про підсвідомий світ кожного із нас…»(Полинове Поле)
На чорній ниві української готики яскраво виділяється львівська група Полинове поле. Нещодавно колектив видав, повний містичної енергетики, ЕР-альбом «Чисті душі», а найближчим часом на рахунку ватаги з’явиться і повнотривала платівка. Хто ці люди поза сценою , що несуть свою музикою
і які в них найближчі плани я розпитала в вокаліста гурту Юрія Круп’яка.
– Що ви можете сказати про ваш сингл “Чисті душі”?
– Ми швидко записали пісні, адже більша частина матеріалу була зроблена раніше. На студії ми працювали близько місяця, робота йшла легко і без жодних проблем . Сингл “Чисті душі” став своєрідною промо-версією. Щоб слухач зміг з нами познайомитись і нашу музику змогли почути ті, хто не потрапив на концерти.
– Як йдуть справи з альбомом?
– Він буде на основі нашого синглу, плюс нові пісні, яких налічується близько шести. Плануємо його видати на початку весни. Ми записали вже весь матеріал і зараз він готується до остаточного вигляду. Деякі старі пісні ми повністю переробили. Серед них: “Відьма”, “Полинове поле”, “Чорна рілля”.
– Хто у групі зазвичай пише музику і тексти?
– В процесі створення музики беруть участь усі без винятку, але частину написали наш гітарист Микола Максименко і басист Андрій Кіндратович. Тексти в більшості пише басист, є один текст, написаний попереднім вокалістом, один тест написав наш гітарист. Щодо нових пісень, то, наприклад, “З попелу” – це спільна робота усіх музикантів. Це така-собі пісня-конгломерат, в якій втілено ідеї кожного учасника нашої групи.
– Що символізують душі з ваших текстів?
– Мені важко відповідати на це питання, тому що не я писав текст, і не я його відчував. Тому не можу точно стверджувати, що ним хотів сказати автор. Чисті душі – це, мабуть, відсутність негативних соціальних проявів, які є в нашому сучасному суспільстві. А от душі з попелу, це питання уже якесь містичне. Гадаю, що йдеться про підсвідомий світ кожного із нас, те, що всередині душі, щось приховане, можливо, трохи темне і холодне, але присутнє в нас.
– Чи не було на фестивалях чи концертах курйозів?
– Якось ми грали у луцькому клубі Майдан на готичній вечірці Luna Lux Lucis. На сцені і вздовж стін клубу були розставлені свічки від яких загорілась сукня Маріанни. Але все добре закінчилося, тому сприймається, як курйозний випадок.
– Як ви працювали над гроулом? Можете дати кілька порад.
– Я над гроулом не працював, вдома не займався і не грюкав так, щоб сусіди божеволіли. До Полинового поля, я був у групі Lamia Culta, в якій грав на гітарі і співав скрімом. Це було багато років тому. Треба було – і я почав cпівати. Проте ніяких технічних порад дати не можу.
– Як ви ставитеся до критики?
– Якщо тебе не критикують, значить тобою не цікавляться. Не можна ж всім подобатись. Чим більше тебе критикують, тим краще ти щось робиш.
– Чи справді ваша музика гірка, як полин?
– Музика є сумною. Мені вона не видається гіркою, швидше задумливою і експресивною водночас. Часом вона непередбачувана.
– Ваша група потерпіла зміну складу. Що дало вам усім силу боротися?
– Зміна складу підтвердила той факт, що ми усі здатні боротися і побороти негаразди, що трапляються на нашому шляху. На мою думку якість музики після цього зросла, а ідейно-змістове навантаження стало конструктивнішим, логічним і послідовним. Гадаю, що змінилась і творча атмосфера. Сьогодні ми працюємо у цілком адекватній атмосфері, що спрямована на творчість.
– Яким був шлях групи до успіху? Чи досягла група бажаного успіху?
– Група вийшла на відрізок шляху, що веде до успіху. Якщо ми добре попрацюємо і зробимо все, що в наших силах – ми досягнемо тої мети, яку ми собі ставимо.
– Що ж це за мета?
– Максимально донести до людей ідейно-змістове навантаження, яке ми закладаємо у музику та тексти.
–Яка ідея Полинового поля?
– Це бажання донести до навколишнього світу наш мікрокосм та духовний стан. В деякому сенсі музика несе в собі романтичну тугу за спокоєм. Ми намагаємось донести свій внутрішній світ до загалу, зібрати його в цілісний образ, що нестиме філософський та змістовий меседж.
– Як вдається виражати готику у творчості?
– На цей час ми виражаємо ідеї музикою та текстами і саме так передаємо певне похмуре світосприйняття. В майбутньому до цього долучимо і візуальні проекти.
– Як ви ставитесь до готики?
– Не можу себе віднести до цієї субкультури– вона для мене залегка. Мені більше подобається готичний дум.
– До якої ж субкультури себе відносите?
– Я люблю дуже важку і екстремальну музику. Я представник так званою метал-культури на всі 100 %. Люблю всі її прояви окрім геві металу! Дум, дез метал, блек-метал, до всього ставлюся з великою повагою.
– Чи любите ви прогулянку цвинтарем?
– Так, я взагалі дуже люблю цвинтарі. Це моя робота. Я ж скульптор! Доки люди помирають, доти заробляю гроші. Страшно звучить, правда? Мені дуже подобаються кладовища з позиції мистецтва і прикро коли цвинтарі нищать. Наприклад, Личаківський цвинтар. Люди приходять, щоб подивитись на красиві пам’ятники, а замість того бачать поламані скульптури. Має бути повага з точки зору естетики. Байдуже, що там зображено.
– Які у вас релігійні погляди?
– Я ? агностик. Я вірю в вищу силу, але не роблю жодного ототожнення з певною релігією.
– Ви працюєте викладачем. Якби вас поставили перед вибором, що б ви обрали викладацьку чи музичну діяльність?
– З однієї сторони я люблю свою роботу, а з іншої в мене хороша група. Звісно є питання оплати праці. Якби музика приносила мені більше коштів, я б обрав музику. Але і те і інше мені однаково подобається.
– А що вплинуло на вибір вашої професії?
– Дуже люблю малювати. За фахом я скульптор і закінчив Академію мистецтв по класу скульптури. Щасливий, бо це те, що я насправді більше всього люблю. Не уявляю свого життя без скульптури.
– Як можна поєднати музику з точними науками?
– Насправді музика і творчість ? це, здебільшого, математика. Музичні закони, такі як створення композиції, можна розглядати як точну науку. Навіть, якщо розібрати найгеніальніші твори класиків, то це в першу чергу логіка. Коли ж математика без творчості – безумовно це сухо і нецікаво. Елемент творчості повинен бути присутній.
розмовляла: Христя Козачок