Jazz Bez, день сьомий
Імпровізації Doneda-Yaremchuk-Blondi-Nakatani та свідчення Witnesses of Fusion
Сьомий день фестивалю Jazz Bez знову ж таки представляв різнопланові проекти. Першим був імпровізаційний квартет у складі Фредеріка Блонді на фортепіано, Тацуї Накатані на ударних, Юрія Яремчука та Мішеля Донеди на духових (проект так і не отримав іншої назви, крім як за іменами: «Doneda-Yaremchuk-Blondi-Nakatani»). Другим — московський джаз-рок квартет «Witnesses of фusion».
Спершу виступали імпровізатори. Слід одразу сказати, що вони за весь концерт зіграли хіба кілька нот, решту часу видобуваючи з інструментів не зовсім ті звуки, для яких вони були призначені — цілком в руслі сонористики. Панове розпочали із сопіння духових, яке перейшло в коротку боротьбу між саксофоном і кларнетом, ілюстровану препарованим роялем, після чого повернулися до легких півпридихів і постукувань — вийшла така собі симфонія шухляд і незачинених дверей. Свисти, різкі зойки кларнету, доповнені роялем та перкусією, — Накатані розбирає рояль, копирсається у його нутрощах, поряд кровожерно підвивають духові — і в уяві проступає ліс із казки, але не дуже доброї, кларнет Донеди б’ється, як дичина у пастці, ударні дзвенять цикадами, і рояль печально і різко дзвенить, немов оплакуючи кінець цивілізацій і впорядкованого космосу… І ось уже покидають зал перші слабкодухі відвідувачі, яких і так зібралося виразно більше, ніж може бути у Львові шанувальників фрі-джазу, але музиці це тільки на користь, бо кроки людей, що виходять, додають їй нових нот.
Проектові авторитетних імпровізаторів слід віддати честь за несамовитий спектр звуків, які вони здатні вичавити зі своїх інструментів та за їх вигляд на сцені: такі концерти не слід записувати тільки на аудіо, бо відео, перформативна частина, тут теж багато важить. Їхній виступ був схожий на саундтрек до вистави, з тією тільки різницею, що тут виставу зробили під музику чи то пак вона сама створилась від музики, організувавши весь рух і look на сцені.
На біс їх викликали довго. Хочеться, звісно, вірити, що справа у добрих смаках львівської публіки, але інтуїція підказує, що в жадібності до нового. Як би не було, але глядачі таки домоглися свого — музиканти на прощання потішили публіку ще одним коротеньким скетчем.
Вечір продовжила жанрова музика, а саме ф’южн, який виконували гості з Москви Witnesses of Fusion. “Свідки Ф’южнові” потішили передовсім своїм складом, у якому до соло- і бас-гітари з ударними додали ще й вібрафон. Його м’який і чистий металевий тон надає їх музиці атмосфери святковості. Це добірний джаз-рок, зроблений за всіма канонами жанру: аж нітрохи не нудний, драйвовий, мелодійний і чудово виконаний. Їх музика — такі собі популярні п’єски з темою і розвитком, легкі за звучанням, пісенні, тембри м’які й затишні.
Вібрафоніст представляв своїм сиплим голосом старого казкаря кожну п’єсу, за кілька секунд, як професійний ведучий, налаштовуючи публіку на потрібний лад. Другу свою п’єсу, “Пасхальну”, вона присвятили галицькій релігійності, перед тим мило з неї постібавшись. “Ми ж усі християни, і хочемо один одному добра. – сказав зі сцени вібрафоніст. І, помовчавши, додав: “Принаймні, сьогодні”.
Зрештою, одним із потоків вселенського добра у наші захаращені буденністю мізки і є сама музика, а Jazz Bez залишається одним із, на жаль, небагатьох струмків до якого можемо приходити за благодаттю.