Jazz Bez, день восьмий. Елегантні EMPE-3 та коломийковий Z-band

У п’ятницю, на восьмий день фестивалю Jazz Bez, виступила чергова контрастна пара колективів (сподіваюся, уже зрозуміло, що у нас всі концерти побудовані таким чином). Першою була команда з Польщі під назвою EMPE-3 у складі пари духових, контрабасу та ударних. Зрозуміло, що такий  склад по-диктаторському впливає  на музику. Група не могла уникнути діалогу духових. При чому інструменти в цій парі мінялися від композиції до композиції: в першій це були баритон і тенор, в другій – тенор сакс і кларнет, далі – різні їхні комбінації.

Панове поєднують щонайрізноманітніші традиції, інструменти й мотиви у просто фантастичні суміші.  Їх музика — кросворд для етномузикологів, які би мали добру забавку зимовими вечорами, відгадуючи, який елемент звідки взятий.  

Жанр групи можна  описати як world music, сильно оброблений і пропущений через призму джазового погляду на музику. Загальна структура їх музики – ударні партії цілком пасують для
визначення ворлд мюзік, традиційна ударна установка в їх обробці звучить несподівано по-народному; розмірений басовий мотив, що повторюється, аж доки слухачі не впадуть в транс, і на фоні цього божевільні партії духових або медитативний народний вокал.

Лідер групи, Матеуш Поспєшальскі наступник давньої музичної династії, іноді забував, що в нього є ще один духовик у складі і вів дві теми по черзі, перегукуючись сам із собою. Музиканти дуже “економно” використовують ноти, частіше надають перевагу кружлянню кількома звуками, передаючи через них всю потрібну експресію, стиснувши простір до цих нот настільки, щоби розгул саксофонної імпровізації в широкому спектрі сприймався як справжнє звільнення. На фоні цього різко контрастували цілком джазово-європейські дуети саксофонів. Не те, щоби вони не вписувалися в етнічні композиції – ні, тяжіння до етно і до джазу було розведене у різних композиціях, але однаково дивно було це слухати; ніби два різні концерти. Просто диво, що фантазія однієї групи здатна породити такий спектр різнопланової музики і поєднати в одній композиції музику діаметрально протилежних на глобусі країн.
 
Другим виступав  київський джазмен Ігор Закус – уродженець Червонограда, за музичною освітою – «духовик», який перекваліфікувався на бас-гітару і досягнув з нею звання найкращого басиста України та офіційного демонстратора продукції фірми Fender. А це, погодьтеся, вже немало.

Його група працює в легких стилях фанк та поп-джаз, але  ніколи не переходять ту межу, де починається попса (під який би жанр вона не маскувалася).
Ігор Закус привіз до Львова програму з альбомів “Zakus was here” (ними він відкрив відкрив першу частину свого виступу) та “Коломийки” (імпровізації на народні теми, які прозвучали в другій частині концерту). В групі, лідером якої є бас-гітарист, головна роль належить зрозуміло якому інструменту. Цей драйвовий фанковий бас надає всій музиці внутрішньої енегрії. Оскільки Закус — рідкісний приклад українського добре продаваного джазу (принаймні, знайти його можна в кожному магазині), я не міг уникнути порівнянь концерту з записами, особливо зі своїм улюбленим концертником “Zakus was here (Live)”, 2007. Проте, відчуття було таке, що це зовсім різні речі. Та все таки живий звук і зіграність музикантів дають своє.

Чого і Вам бажаємо.