Олександра Коваль — про Форум видавців та українське книговидання

У Львові розпочинається Форум видавців — головна і найбільш очікувана книжкова подія в Україні. Цьогоріч в її рамках відбудеться 600 заходів!

Із найбільших — VI Львівський міжнародний літературний фестиваль, який відвідають 250 письменників із 26 країн та п’яти континентів; Міжнародний фестиваль перекладів «TRANSLIT»; V Бізнес-форум, на якому будуть обговорювати аспекти видання електронних книжок і законопроект «Про національний культурний продукт»; II Бібліотечний форум, основна тема якого — трансформація бібліотек в сучасні інформаційно-культурні центри; VII фестиваль «Молода республіка поетів» і сам ярмарок, де близько 800 учасників представлять свої книжки.

Зірковий гість — Ерленд Лу (Erlend Loe). Особливий гість — Олжас Сулейменов. Спеціальні — Іван Дзюба, Анджей Менцвель, Борис Дубін, Арво Валтон, Геннадій Бурбуліс, Адам Міхнік, Мирослав Попович, Ярослав Грицак, Василь Шкляр, Марія Матіос, Ольга Токарчук і Марек Краєвський.

Згадані акції й автори, а ще, безумовно, відвідувачі творять фантастичну атмосферу! Форум видавців стає таким собі містом у місті. У ці дні top-темою майже всіх розмов у кав’ярнях, рестораціях, театрах, скверах і парках є книжки й література загалом. Вочевидь, у такому спілкуванні народжуються нові цікаві проекти.

Про це та багато іншого — в інтерв’ю з президентом Форуму видавців Олександрою КОВАЛЬ.

— Пані Олександро, цьогоріч ви виокремили перекладацький і бібліотечний напрями. Назріла потреба?

— Мені здається, що так. Переклади — дуже важливий напрямок книговидання. Настав час поговорити серйозно про розвиток перекладацьких шкіл; про те, як завдяки якісним перекладам краще ознайомитися зі світовою літературою і як ми можемо представити Україну за кордоном.

— Кілька років тому ви провели Форум видавців у Києві. Скажіть, буде така друга спроба експансії на схід України?

— Форум видавців у такому обсязі, як його проводимо, є надзвичайно дорогим заходом. Ми його розвивали поступово, і він виріс, можна сказати, завдяки власним ресурсам. Але зараз потребує великого зовнішнього фінансування. Зокрема, деякі складові: фестивалі, бібліофоруми… (Вони безплатні. Оплата проїзду, проживання авторів — коштом організаторів.) Бюджет Форуму видавців такий, що не дозволяє інвестувати в розвиток в інших містах. Хіба знайдемо партнерів.

— Пані Олександро, проаналізуйте, будь ласка, динаміку росту Форуму видавців. Здається, цьогоріч він чи не наймасштабніший.

— Мені б хотілося сказати, що захід буде зростати, але ми дуже обмежені виставковою площею. І це — гальмівний фактор. Усе говоримо львівській владі про потребу побудувати новий експоцентр. Можливо, після Євро-2012 щось зміниться. Тоді могли б мати більшу кількість видавців, а відповідно, заробили б більше грошей і організували б більше заходів на ці гроші.

— Чи прибуде хтось із політиків на подію? Можливо, з уряду?

— Не знаємо, бо нікого не запрошуємо. Вони зазвичай зголошуються самі. До цього часу жодних оголошень не було. Є лише інформація про те, що кілька депутатів Верховної Ради будуть на дискусії про національний культурний продукт.

— Яка роль держави в розростанні заходу?

— Мені би хотілося, звичайно, щоб наша співпраця з державою була більшою. Передусім тому, що від неї великою мірою залежить ситуація.

Так, уже кілька років Держкомтелерадіо є співорганізатором заходів Форуму видавців. Вони надають методичну та інформаційну підтримку. Щоправда, ще забезпечували друк поліграфічної продукції на своїх підприємствах. Це було два роки тому. Торік цього вже не було, хоча обіцяли. Цьогоріч дали 70 тисяч гривень, що, звісно, крапля в морі наших потреб, і набагато менше, ніж нам дають наші інші партнери. Очевидно, люди чи інституції, які хочуть бути ближчими, намагаються щось робити. Поки що отак. Потім, дивись, розвинеться плідніша співпраця.

До речі, Міністерство культури та туризму нібито обіцяло дати 20 тисяч гривень, мовляв, щоб закласти більшу суму в їхній бюджет, треба було подаватися раніше. З іншого боку, я хотіла подаватися, однак вони не прийняли заявку — це начебто непрофільний захід для них.

— За останні роки закрилося чимало книгарень. За кілька останніх місяців суттєво впали продажі книжок — люди почали економити. Пані Олександро, чи залишаться українці нацією, яка читає?

— Хороше питання. Боюся, що відповідь на нього може не бути такою однозначною. Мені здається, що дуже швидко в Україні, як і в усьому світі, відбудеться розшарування людей на два класи. Тих, які читають, мають доступ до перевіреної якісної інформації, а відповідно, і до знань. Вони будуть нагорі суспільства. Інші ж дивитимуться розважальні телешоу, навіть не усвідомлюючи, як багато втрачають. Давно час бити на сполох! Це намагаються робити організатори Міжнародного тестування читацьких навиків і компетентності, в якому, на жаль, наша держава не бере участі. Після опрацювання таких даних уряди багатьох країн започатковують програми підтримки читання. Я вірю, що в Україні це мусить статися. Інакше нас чекає сумне майбутнє.

— Форуму видавців — 18! Він майже ровесник нашої незалежності. Яким ви вважаєте розвиток українського видання за ці роки?

— Зрозуміло, не можна порівнювати вигляду і назв тих книжок, які виходили друком 18 років тому, із сучасними. Звичайно, зараз маємо набагато ширший асортимент. Крім мейнстримових, є багато нішевих, що дуже цінно для розвинутого видавничого суспільства. Проте їх все одно замало. Відчутно менше, ніж у будь-якій іншій країні. От я, як читач зі своїми потребами, часто не знаходжу серед вітчизняних видань те, що хочу прочитати, а отже, мушу звертатися до польських чи російських. Тобто все змінилося і поліпшилося. Однак воно не змінилося і не поліпшилося так, як у поляків, росіян чи в інших. Якщо йдеться про друковану книжку, не знаю, чи нам вдасться когось колись наздогнати. Можливо, матимемо такий шанс з електронною. Хоча й тут чимало питань, а тому про це зарано говорити.

Щодо презентації України на світових ярмарках, то ситуація сумна. Не так важливо, як заповнити стенд: прикрасити якимось стрічками, плазмовими екранами чи ікебанами й оригамі. Важливіше, щоб книжки на стенді були потрібні й цікаві учасникам і відвідувачам заходу. Як відомо, на міжнародних ярмарках купують не стільки фізичні книжки, як права на їх видання. І український видавець, і організатори експозиції мусять зробити все для того. А це цілий комплекс заходів. Наприклад, у славнозвісній Франкфуртській виставці-ярмарку кілька тисяч учасників, і кожен з них пропонує по кілька сотень чи тисяч найменувань. Треба знати, як до свого доробку привернути увагу. Напевно ж, за один раз цього зробити не вдасться. І, може, навіть за п’ять разів. Потрібна велика цілеспрямована робота: запрошувати до нас іноземних видавців, перекладачів, а далі скрупульозно розвивати відносини. Тоді буде результат. Зрештою, уже є кілька письменників, насамперед Андрій Курков, яких охоче друкують за кордоном і які можуть стати тим локомотивом. Але потрібно до цього локомотива вагони причепити.

джерело: газета “День”