Літературний марафон: Зустріч з Іздриком. Постсиндром
20 квітня несподіваною для багатьох стала зустріч Юрка Іздрика в рамках літературного марафону «Час читати!», у школі № 28 м. Львова. Адже були упередження, чи впишеться така література у шкільний формат, та й чи самому письменнику буде легко спілкуватися не зі «своєю» аудиторією.
Втім на одну зі собою хвилю Юрко налаштував слухачів відразу: «Підніміть руку, хто з вас не дивиться телевізор. О, та ви нормальні люди!».
Письменник багато розповів про літературу: про ту, яку вивчають в школі, і ту, яка твориться поза будь-якою програмою, про свою особисту свободу і свободу тих, хто мусить мати вибір в літературі.
«Мова має всі засоби для вираження. Особисто для мене – це ідеальний інструмент висловлення, і я з цього користаю. Моїй мамі також не подобається, коли я пишу з матюками, але я кажу: уяви собі що я граю на фортепіано, і мені кажуть не натискати чорні клавіші, яку музику я зіграю?».
Для одинадцятикласників Юрко зробив наголос на поезії, розповідав, як для себе визначає її «справжність», читав свої вірші, вірші Ю. Андруховича та інших авторів журналу «Четвер». Також про свій музично-поетичний проект «Drumtuatr» спільно з Семенчуком та if-ro- те, чим літератор зараз головно займається.
До слова, це музичне дійство львів’яни зможуть розділити з поетами під час етно-джазового фестивалю «Флюгери Львова», 1 травня, у внутрішньому дворику Ратуші.
Школярі слухали Іздрика подивовано і сказати про їх сприйняття відразу було важко. Зате вони радо поділилися враженнями опісля.
«Екстраординарно, – каже учениця 11 класу Ярина, – мені сподобалось. Йому неважливо, що про нього думають інші, видно, що він реально кайфує з того, що робить».
«Складно це все… хоча образи дуже гарні, і в них відчувається гармонія, – розповідає Настя. – До цього я не читала Іздрика, але в книгарні постійно натрапляла на його книжки. Тепер точно піду і куплю».
Проте враження вчителів не були такими однозначними.
Оксана Катеринюк, заступник директора з виховної роботи каже, що сучасна література в школі часто є недопустимою, «адже це називається не інакше, як «злословієм». Напевно, їх треба проводити для студентів-філологів, або навпаки – технярів, щоб заставити їх задуматися.
Але для школярів…маю великі сумніви».
Натомість директор школи Стефанія Тадеївна каже, що позитивно вражена зустріччю з Іздриком. «Я би хотіла, – розповідає вона, – щоб в нашій школі проводилося якомога більше таких заходів. Мені самій було цікаво і я бачу по дітях, які вони заінтриговані, сиділи з роззявленими ротами, в той час, коли на інших імпрезах їх часто доводиться заспокоювати».
Проте найвиразніше постсиндром від зустрічі школи з Іздриком висловила психолог школи, вчитель зарубіжної літератури Ірина Шишко:
«Діти довго мене розпитували, як називається цей напрям в літературі. І чи можемо ми його ознаменувати, як постпостмодернізм. Для них це трохи є несподівано, бо вони ще це не проходили, чого хотіти – тут вони здобувають класичну освіту. Але я кажу: згадайте Шарля Бодлера або Артюра Рембо. Ця література почалася з них.
Головним критерієм і передумовою для вас має бути, що література мусить приносити насолоду.
Бачу, що це їх дуже стимулювало, і мені цікаво, у що це вилиється.
Зараз вони пишуть твір на тему: «Що краще: прозора класика чи туманний символізм».