Robespierre Cardin – модний терор
Robespierre Cardin – гурт, про який лише після декількох виступів заговорили на всіляких форумах та соцмережах. Джентльменський гурт з амбіціями модельєра-тирана крок за кроком підкорює львівську сцену, на черзі Україна і Європа, проте поки що хлопці живуть і працюють у рідному місті.
Вже в п’ятницю ми матимемо нагоду побачити цю команду з «тихою» програмою у мистецькому проекті «Тихі вечорИ» (www.festyval.com). Залишається великою інтригою як зазвучать в такому «оголеному» виконанні пісні з першого альбому формації «Foul Play». Сьогодні про це і багато інших цікавих тем ми говоримо із засновниками гурту Ігорем Дзіндзьо та Іллєю Гумінським.
Скільки років ви вже займаєтесь музикою і як виникла ідея створення такої групи?
Це фатум. Трохи більше двох років тому, ми були ледве знайомі з Іллею, але в кожного з нас давно була ця схожа, щоб не сказати ОДНАКОВА, ідея. Ми обоє хотіли створити гурт з певним джентльменським набором конкретних музичних, і не тільки музичних, ідей. Коли при знайомстві спостерегли цю схожість між собою, питання про створення гурту вже не стояло – почали писати музику одразу, не вагаючись.
В анотації до вашого першого альбому вказано, що Robespierre Cardin – модельєр-тиран, чому ви обрали саме таку назву?
Назва, як і образ групи, виникли у мене ще задовго до знайомства з Іллею. Поєднуючи прізвища тирана Робесп’єра і відомого кутюр’є П’єра Кардена, основний акцент робився на гротескне, промовисте звучання новоутвореного імені. Здебільшого, чуючи нашу назву вперше, на думку приходить модельєр П’єр Карден, і виникає запитання – до чого там ця частка Робес? Французькою «robes» означає сукні. Тому в певному розумінні назву можна трактувати як “Сукні П’єра Кардена”, але це швидше для додаткових асоціацій, суміжних самій концепції групи, в якій мода посідає одне з ключових місць. Насправді поєднати тирана і кутюр’є в одній милозвучній назві хотілось для підкреслення ролі моди, зокрема, і сучасної масової культури, де інавгурується безликий духовно, проте бездоганний на вигляд споживач.
Robespierre Cardin – це елегантний монстр, з тонким відчуттям естетики і твердим самоконтролем, який встановлює свої правила, аби пожинати і заробляти на вадах простих смертних, ставлячи згодом і їх на серійне виробництво.
Коли ми знайомились з Іллею безпосередньо в процесі творення музики, я зрозумів, що цей хлопець насправді розуміє, хто такий Robespierre Cardin, можливо, і набагато краще, ніж я. Мабуть через це концепція групи і її назва довго не обговорювались.
У гурті грає колишній музикант з “Далай Лами”, не ображаєтесь , коли вас з ними порівнюють?
Люди, яким не до вподоби Далай Лама, можуть ігнорувати Robespierre Cardin суто через те, що Дзіндзьо колись грав там — це їхнє право. Кожен обмежує себе так, як йому хочеться. А ще на деяких сайтах нас порівнюють з групою Проджектор Джміль через те, що їхній барабанщик грає у нас, проте до запису і, тим більше, до створення пісень він не мав жодного відношення. Крім того, наша музика суттєво відрізняється від творчості “Джмелів”. З таким успіхом нас можна порівнювати і з кафедрою філософського факультету ЛНУ ім. Івана Франка, де викладає Кімар, наш басист.
Robespierre Cardin – група, ідея якої, як і більшість музичних заготовок до альбому, існували і розвивались паралельно, а то і швидше за становлення Далай Лами. Багато з них могли стати і надбанням останніх, але, власне, через суто музичні і концептуальні розбіжності з часом трансформувались у те, що називається альбомом Foul Play. Це ознака принципової відмінності як і в музичному плані, так і в ідейному підгрунті цих двох гуртів. Хоча ті, хто любить Далай Ламу, побачать одну суттєву спільну рису з Robespierre Cardin. Дві групи пропонують якісний і цікавий продукт.
Ваш перший альбом записали лише за рік, ще перед тим як група давала концерти. Чому стартували саме з запису?
Все просто. Ми вдвох дуже швидко склали пісні і не хотіли витрачати час на пошуки ще двох музикантів, з якими потрібно було би ще узгоджувати матеріал, а просто вирішили записати альбом самі і виразити те, що, як ми вважаємо, ілюструє особливе поєднання смаків двох, часто протилежних, світоглядів. Наявність альбому у групи, яка тільки починає, — це, звичайно, розкіш, проте ця розкіш виражає наші реальні плани і ілюструє поступове їхнє втілення. Крім того, це чесно по відношенню до людей, які йдуть на концерти з нашою участю. Кожен чує, за що готовий платити свої гроші. І, як показують наші перші виступи, іде з концерту задоволений і натхненний. А хіба давати людям сатисфакцію і надихати їх – не головна мета мистецтва ?
Плюс — запис давав можливість привабити потрібних музикантів, тобто їхні пошуки ми доручили, власне, записаному матеріалу. Хоча Кімар — басист, знайшовся ще швидше, ніж почався процес в студії. Він навіть встиг до нього долучитись, записавши партію до Powder і написавши частину People Limit. А от Стахіва з «Проджектор Джміль» ми “вербували”, власне, альбомом. Почуте йому сподобалось, і Ігор дуже швидко вписався як і в колектив, так і в саму музику, ожививши і додавши багато свого в наше звучання на концертах.
Один рік доволі короткий термін для запису альбому, як в гурті проходить творчий процес?
Більшість груп пишуть музику, імпровізуючи годинами в репетиційках, даючи кожному музиканту додати щось своє, а потім вже несуть в студію те, що вийшло. Foul Play створювався не так. Спочатку ми обумовили, якою має бути наша музика, користуючись вербальними описами і асоціативними рядами. Іншими словами, ми її «уявили». Залишалось тільки відтворити. 15 пісень за неповних три місяці — думаю, це доказ того, що ми добре розуміли, чого хочемо одне від одного і від нашої музики. А потім прийшов час їх записати. Скоротивши число треків до оптимальних 13, ми записали альбом, розподіливши ролі наступним чином: Ілля записав вокал і барабани, я — гітару і бас. Потім ми відкинули одну пісню і остаточно сформували альбом, який, особисто для мене, є своєрідною демо-версією, лише коротким описом самого створення Robespierre Cardin. Через це ми і дозволили вільно скачувати його в Мережі.
Зараз, почавши активно концертувати із Foul Play, ми паралельно маємо багато нового, над чим плануємо згодом почати працювати. І тут ми змінимо підхід. Залишаючи основну частину написання музики за нами двома, ми не замикатимемось на цьому, а й дозволимо іншим учасникам групи максимально вплинути на новий матеріал. Проте знову ж таки — це не буде стандартне джемування. Кожен з нас знає, що і де від нього вимагає пісня. Тому нова творчість буде живішою і відточенішою, дозволить показати об’ємніше, що саме являє собою Robespierre Cardin.
Як би охарактеризували “музичний почерк” Robespierre Cardin?
Характеризувати наш почерк — це покликання тих, хто вигадує стилі, напрямки, течії, ми ж пишемо музику. Інша справа, що завжди можна вбачити вплив тієї чи іншої групи на будь-якого виконавця. Ми не орієнтувались на жодну формацію, проте, ясна річ, піддавались впливу конкретних творів мистецтва. Під час написання музики ми удвох (як виявилось, випадково) одночасно перебували під впливом Далі, часто переглядаючи репродукції його картин і перечитуючи його «Щоденник одного генія». Можна знову згадати про автобіографічність нашого альбому і сказати, що він – свого роду щоденник перших трьох місяців існування Robespierre Cardin, адже щоденники нас тоді переслідували. Ще один “Щоденник наркомана” від представника контркультурної літератури Алістера Кроулі був поштовхом до багатьох сюжетів в текстах пісень і створював необхідну дисципліну для ефективнішої праці над піснями.
Ми слухали багато рок-н-ролу і джазу таких виконавців, як Рей Чарльз, Елла Фітцжеральд та інші, і розуміли, як видозмінюється поп-культура нашої цивілізації. Проте змінювати колір шкіри і почати грати джаз ми не стали. Натомість з інтерпретували і вилили це в природну для нас рок-музику.
З якими труднощами зіштовхувався молодий гурт на початках?
У нас немає жодних труднощів із написанням музики, а все інше залежить від контакту з людьми, які зацікавлені у новій, різноплановій музиці. Сподіваємось, що в своєму сегменті жанрів ми пропонуємо саме таку музику.
Чим займаються музиканти ” модельєра-тирана”, окрім музики і чого чекати від вас у майбутньому?
Кімар — викладач філософського факультету , вивчає культуру сходу і історію рок-музики. Активно займається йогою і написанням наукових робіт, Ігор Стахів– він фанат своєї справи. Відповідально ставиться до того, що робить. Манера і стиль його гри в групі «Проджектор Джміль» змусили звернути на нього увагу Robespierre Cardin. Крім музики, загалом, його страшенно цікавлять барабани як такі. Він приділяє їм велику кількість часу, опановуючи різні стилі та техніки.
Ілля і Дзіндзьо — мають мало вільного часу, і тому, в основному, витрачають його на музику і інші види мистецтва, які надихають на її створення. Адже саме зараз починається робота над новими піснями, які мають по-новому продемонструвати обличчя Robespierre Cardin.
Завершуючи, не терпиться дізнатись яку концертну програму ви готуєте для «Тихих вечоріВ»?
Ми готуємо акустично сім пісень з нашого альбому Foul Play: Powder, Gossip, Euphony, The Grandeur Of Unknown, Five Blondes, Gap, Cheap Costume.
«Тиху» розмову вів Сашко Васецький, фестиваль акустичної музики «ТИХО!» www.festyval.com