У четвер, 10 березня, о 18 год. у кав’ярні-книгарні «Кабінет» (Львів, вул.Винниченка, 12) відбудеться творчий вечір леґендарного літгурту «НОВА ДЕҐЕНЕРАЦІЯ» (Іван Андрусяк, Степан Процюк, Іван Ципердюк).

Зустріч присвячена 20-літтю літгурту.

Вхід вільний і бажаний!

Координатор “Кабінетних” зустрічей Юрій Кучерявий 050 3799961

Також 10 березня зустрічі відбудуться:

– 11:00 – інтерв’ю в інформаційному агентстві «Zahid.net»

– 13:30 – зустріч зі студентами Львівського Національного Університету ім. Івана Франка (філологічний факультет, аудиторія № 308)

– 16:00 – «Нова деґенерація: грані есеїстики» – творчий вечір в Книгарні «Є» (проспект Свободи, 7)

Учасників «Нової деґенерації», які починали як поети, однак із середини 1990-х не проводили спільних акцій, знову об’єднала нова творча іпостась – есеїстика. Письменники презентуватимуть нові книжки, які побачили світ у видавництві «Грані-Т», в серії «De profundis»: «Дуби і леви» Івана Андрусяка, «Аналіз крові» Степана Процюка, «Подорож крізь туман» Івана Ципердюка.

Літугруповання «Нова деґенерація» створене 1991 року в Івано-Франківську, де Іван Андрусяк та Іван Ципердюк на ту пору були студентами, а Степан Процюк – викладачем Педагогічного інституту ім. В. Стефаника (нині – Прикарпатський університет).

Перші публікації гурту – 1991–1992 року в місцевому тижневику «Західний кур’єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією».

Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова деґенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович.

Навесні 2003 відбувся вечір літгурту у Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Однак читачі й критики були іншої думки: збірка «Нова деґенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків часописом «Слово і час».

Протягом 2003 – 2005 років гурт провів низку вечорів у різних містах України, брав участь у поетичних фестивалях, опублікував добірки в низці часописів. Відтак же органічно перестав існувати як такий, що, за висловлюваннями його учасників, віджив себе. «У літературу добре буває входити гуртом, але працювати в ній кожен мусить сам», – стверджували тоді «деґенерати».

Відтак лише Іван Андрусяк продовжив писати поезію – він видав десяток збірок, найкращі з яких були пошановані низкою літературних премій та відзнак і займали чільні місця в книжкових рейтинґах. Також він відомий як прозаїк, критик, перекладач, а в останні роки багато й цікаво пише для дітей. Мешкає в містечку Березань під Києвом, працює літературним редактором видавництва «Грані-Т».

Степан Процюк видав дві поетичних збірки, а з 2000 року перейшов на прозу; він автор п’яти романів, двох книг повістей, трилогії для підлітків, трьох книжок есеїстики. Удостоєний низки літературних премій. Роман «Інфекція» номінувався на Шевченківську премію. Мешкає в Івано-Франківську. Кандидат філологічних наук, викладає в Прикарпатському університеті.

Іван Ципердюк видав збірку поезій у прозі, а відтак зайнявся журналістикою. Нині він – один із найвідоміших журналістів на Прикарпатті, очолює обласну державну телерадіокомпанію. Кандидат філологічних наук.

Знову творчо об’єднати учасників літгурту «Нова деґенерація» зміг найактуальніший нині жанр – есеїстика. Їхні есеїстичні книжки вийшли в резонансній серії «De profundis» видавництва «Грані-Т».

Есеїстика Івана Андрусяка – книжка «Дуби і леви» – сповнена того віками усталеного «порядку речей», що властивий насамперед міфологічному мисленню. Здається, ось-ось із-поміж дубів і левів виринуть велети, – і вони справді з’являються, перевдягнуті в персонажів «Дубів і левів» – геніальних гончарів, малярів, поетів, рядових УПА і простих дідів… І, як то й має бути в міфології, питання, поставлені на «п’ятдесяти сотиках землі» Івана Андрусяка, врешті-решт зводяться до одного, найголовнішого: що робить людину Людиною?

Чи можливо збагнути природу людських комплексів? Де шукати справжні причини наших найпарадоксальніших учинків, слів, думок? Чому в кожному іноді проступають риси, які нерідко вражають нас самих? Чи психоаналіз – панацея, чи лише перша і не завжди безпечна спроба проникнути в найбільшу таємницю людини – таємницю її психіки? Усі ці й чимало інших гострих питань порушує на сторінках своєї книжки «Аналіз крові» Степан Процюк, який тривалий час активно цікавиться психоаналізом, чи то пак, як він сам це означує, «душезнавством».

Головна ідея збірки есеїв Івана Ципердюка «Подорож крізь туман» – людина як цінність. Ми часто не усвідомлюємо цього за щоденною метушнею – але ж тоді перестаємо бути самі собою. Це культурна, психологічна, житейська атмосфера невеликого галицького міста з його традиціями, специфічним світоглядом, свого роду навіть аурою, а головне – напрочуд цікавими людьми. Своєрідна родинна атмосфера, оскільки в таких містечках, як-то кажуть, «усі про всіх усе знають»… У великих містах такого вже давно немає – аура повивітрювалася; а тут залишилась, і письменник цю атмосферу людських взаємин дуже гарно передає – атмосферу відповідальності один за одного, співжиття, підтримки, любові…