Завершився IX Міжнародний театральний фестиваль “Золотий лев – 2008”
Вуличною виставою “Вишневий сад” театру “Воскресіння” завершився IX Міжнародний театральний фестиваль “Золотий лев – 2008”. Яскраве тижневе дійство, яке, відбувшись під патронатом Міністерства культури та туризму України, наступної осені продовжиться феєрверком вуличних вистав з нагоди 20-ліття фестивалю.
Якщо зважати, яким був цьогорічний фестиваль, то, попри всі закиди (що й глядачів не так багато, як би хотілось, і політика в плані запрошень до участі у фестивалі могла би бути дещо іншою тощо), – усе ж цікавим. 28 вистав (з яких три – це львівські прем’єри ) у незмінній площині “Класика очима експерименту” показували колективи не лише з України, а й Польщі, Австрії, Румунії, Білорусі, Росії, Грузії, Вірменії, Узбекистану і Таджикистану. І коли стилістика зазначених у програмі вітчизняних та західних театрів багатьом постійним глядачам фестивалю уже була знайомою, то театри зі Сходу стали для Львова справжнім подарунком.
Подією фестивалю, як на мене, стала вистава “Медея” театру-студії “Стара мечеть” з міста Карши (Узбекистан) у постановці відомого на Сході режисера Овлякулі Ходжакулієва. Незважаючи на відсутність перекладу та декорацій, дійство, яке відбулося на очах вражених глядачів, перетворилося у чи не найбільшу перлину цьогорічного “Золотого лева”. Актори (а всі ролі – навіть жіночі – виконують чоловіки) не просто говорили, співали чи танцювали, вони існували всередині образу, вибудовуючи його за допомогою мелодики руху та голосу, внутрішнього нерва і внутрішнього оголення. Межа між сценою і залом стиралася, розмивалися часові та географічні кордони, залишалися непередбачувані людські почуття та сила болю, від якого мурашки бігали по шкірі. А ще – сила не літератури, а справжнього театрального мистецтва, перед яким не встоїш.
Нічим винятковим не вразив Таджикистан в особі Державного російського драматичного театру ім. В. Маяковського та комедії-жарту “П’ять жінок Ходжі Насреддіна” у постановці Олімжона Салімова – класична вистава класичного театру. Хоча з огляду знайомства – як виглядає театральне мистецтво у Таджикистані було цікаво. А виглядає так само, як і в нас, у класичних театрах Львова, Києва, Донецька. Натомість Батумський державний драматичний театр ім. Чавчавадзе класичну фаустівську тему яскраво й із різними спецефектами втілив у своїй виставі “Нугзар і Мефістофель”. Окремого доброго слова також вартує вистава “Нерон і Сенека” Єреванського державного молодіжного театру про те, як “найвеличніший мораліст виховав найвеличнішого вбивцю”.
Фестиваль ще раз змусив зацікавлених львів’ян зняти шапку перед його ініціатором та директором, художнім керівником театру “Воскресіння” Ярославом Федоришиним. Якби не цей чоловік, який уже 20 років несе на собі вантаж організації подібних дійств, ми б не знали не тільки того, чим живуть театри світу, а й чим живе театральна Україна. Особливо тепер, коли запрошувати когось на гастролі видається фантастичним. А так за увесь час існування фестивалю можливість переглянути вистави кількох сотень театрів із 80 країн світу зводить невидиму стіну перед усіма камінцями, які летять і ще можуть летіти в город організаторів “Золотого лева”.
Удосконаленню, звичайно, меж немає. Але тішмося, що “Золотий лев” знову прийде!
За матеріалами газети Суботня Пошта