Театральні метаморфози
Театр часто допомагає відкрити в собі приховані можливості та таланти. Одні приходять на певну посаду і відразу знаходять себе у ній, проте в театрі важлива не посада, а особистість. Так, помічник художнього керівника Юрій Чеков прийшов до театру ім. М. Заньковецької ще 2002 року, проте як актор він дебютував на Міжнародному театральному фестивалі «Меліховська весна» (2008). Роль Іонича в однойменній розповід А. П. Чехова в партнерстві зі своєю одногрупницею О. Лютою стала для цих акторів початком вервечки людських почуттів, взаємовідносин чехівських персонажів, вміло вибудованих режисером-постановником н. а. України А. Бабенко. Далі був Орлов у «Розповіді невідомого (2009), Мисаїл в «Моєму житті» (2010) і завжди схвальні відгуки театральної критики та колег. Адже заньківчанстька «Чеховіада» майстра режисури А. Бабенко щорічно, вже в одинадцятий раз (саме стільки відбулось фестивалів), викликає велику зацікавленість. Бо Чехов українською – це і незвично для Росії, і органічно для нас. Підтвердження цього – гран-прі на I Міжнародному фестивалі «Театр. Чехов. Ялта» (2008) за виставу «Перечитуючи Чехова» («Аріадна» та «Іонич»).
Саме так відбулись чи не перші метаморфози в житті нашого героя в національному театрі: роль, фестиваль, публікації в московській пресі. Поки-що камерна сцена, але хвилювання, відповідальність не менша. Адже на цій сцені не можна сфальшувати, глядач відразу помічає всі огріхи акторської гри. Це потім було запаморочення від великої сцени та переживання від роботи з партнерами, з однієї сторони н. а. України Б. Козаком, з іншої – зі своїми учнями – С. Мелеш та М. Шумейко в останній прем’єрі минулого сезону («Підступність і кохання» Ф. Шиллера) в постановці н. а. України А. Бабенко). Бути на одній ролі зі своїм колегою Я. Кіргачем – велика відповідальність і водночас велика школа. Бо одним із життєвих метаморфоз Юрія – є вчитись і вчити. Все в житті приходить своєчасно і кожна зустріч є не випадковою. Як і зустріч з н. а. України Т. Литвиненко. Два акторські курси ЛНУ ім. І. Франка (факультету культури і мистецтв, деканом якого є Б. Козак), де Таїсія Йосипівна була майстром та керівником курсу, а Юрій викладачем акторської майстерності, органічно поповнили штат театру і тепер, ставши колегами, дивують своєю творчістю. Роль Гірдінга у виставі «Завчасна паморозь» Р. М. Рільке (постановка Т. Литвиненко) стала вагомою в акторському доробку Ю. Чекова.
«Тричі являлась йому…» та за принципом метаморфоз це була перша –вчитель сценічної мови, а потім партнер на сцені у виставі «Сміх лангусти» з. а. України Любов Каганова. Жива легенда, як любовно її називають учні, друзі і колеги, досі є порадницею і берегинею, величною і простою, завжди відкритою «Любов’ю у своїй безмежній любові». А метаморфози, які досі супроводжують Юрія Чекова, розпочалися значно раніше.
Перш, ніж стати заньківчанином Юрій пройшов чималий шлях. Після закінчення культосвітнього училища (це були 90-ті рр.) він, як дипломований режисер та педагог-організатор Новояричівської СШ був ініціатором створення драматичного театру-студії при Народному домі в смт. Новий Яричів. Через декілька років театральних експериментів та постановок театр-студія отримав звання народного.
Черговий етап «кристалізації» акторсько-режисерського таланту припав на 1996-2000 рр., коли Юрій Чеков обіймав посаду керівника та режисера в Народному театрі м. Кам’янки-Бузької.
За цей час Юрію Чекову вдалося зорганізувати на представити для публіки чимало режисерських постановок: «Мина Мазайло», «Народній Малахій» М. Куліша, «Гайдамаки», «Посланіє», «Євангеліє від Тараса» за Т. Шевченком (власна інтерпретація), «Візит літньої пані» Ф. Дюрренматта, «Безсмертний дотик до душі» Л. Костенко, «Сни Марії, жінки з Магдали» (Н. Давидовської), «Марія» (інсценівка роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева»), «Нестрашний суд» В. Герасимчука.
Паралельно – завершення акторського відділення інституту ім. М. Лисенка наблизило Юрія Чекова до театру ім. М. Заньковецької. Він досі пригадує свій перший несміливий крок на заньківчанську сцену. Це трапилося на 3-му курсі, оскільки до того часу, студенти мандрували театром проходячи під нею. Розповідаючи про роки навчання, сьогоднішній помічник художнього керівника пригадує як багато почерпнув від своїх вчителів. Бо власне вчителі формують світосприйняття. Зустріч з н. а. України, Шевченківським лауреатом Б. Козаком стала не лише тривалим та успішним навчанням акторської професії, але й початком переосмисленням світогляду. Сьогодні це допомагає Ю. Чекову на посаді помічника художнього керівника. Вже як режисер, ведучий, читець концертних та театралізованих заходів в співпраці з Управлінням культури і туризму ОДА, Союзом Українок, видавництвом «Каменяр», центром народної творчості він має змогу реалізувати свої творчі задуми.
Напередодні свого ювілею (29 вересня) Юрій Чеков сповнений творчих планів та майбутніх сценічних втілень, серед яких: сценічна версія «Берестечка» Л. Костенко, «Зів’яле листя» Р. Горака, п’єси про С. Бандеру, літературних вечорів Ц. Норвіда, М. Людкевич, Н. Давидовської, а також прем’єри кантати Р. Демчишина «За вольную волю» на тексти Т. Шевченка.
Театральні метаморфози продовжуються. Бо звання «заньківчани» зобов’язує до руху вперед та кристалізації творчої особистості в царині українського національного мистецтва.
Леся Кічура