У Львові Олександр Ірванець презентував “Сатирикон — ХХІ”
14 квітня до Львова та до львівської книгарні “Є” завітав відомий письменник — поет, прозаїк і драматург, славетний бу-ба-біст Олександр Ірванець. Подія анонсувалась як презентація “Сатирикону-ХХІ” – тієї самої книжки, що була видана до 50-річного ювілею Ірванця видавництвом „Фоліо” і в яку зібрано основний масив прозового й поетичного доробку письменника. До книги увійшли вже відомі читачеві два романи Олександра Ірванця: „Рівне/Ровно” та „Хвороба Лібенкрафта”, оповідання, які раніше вийшли друком у книзі „Загальний аналіз”, та вірші, що їх можна прочитати на сторінках збірки „Мій хрест”.
Окрім виданих раніше творів, до книжки увійшли і нові твори письменника: поема „Білорусь” та оповідання „Play the game”.
Втім, за форматом захід став переплетінням презентації, поетичних читань (втім, не дуже тривалих, бо Ірванець оголосив, що після трьох ночей у поїзді читати довго не зможе — і це можна зрозуміти, адже для артистичного Ірванця читати вірші — це віддавати читанню всього себе) та публічного інтерв’ю, коли кожен із присутніх міг поставити авторові запитання і — якщо пощастить (здебільшого щастило) — отримати на нього відповідь.
Підскарбій Бу-Ба-Бу заявив, що його сміливо можна йменувати “співцем режиму”. “Якби мої тексти потрапили на стіл Януковича, – ділився Ірванець із читачами, – то я би вже давно був нагороджений всіма почестями співця режиму — віллами, яхтами…”. Після такої заяви поет прочитав кілька віршів на славу нашим керманичам (ці вірші можна знайти в Живому Журналі письменника irvanets.livejournal.com та на його блозі на сайті журналу “Український тиждень” (http://www.ut.net.ua)). Справді, хіба не є прекрасним такий ідеологічно витриманий вірш?
За роком рік повільно теліпається,
А влітку час узагалі не йде.
Та кожен серпень, як серпом по пальцях –
Двадцять четверте! Це ж знаменний день!!!
Звершили ми в цей день борню велику.
Тому минає дев’ятнадцять літ,
Як подолавши вщент кремлівську кліку,
Державності собі зірвали плід!
Підтвердять всі керівники теперішні,
Що провидіння зовсім не сліпе.
Згадаймо ж, як у дев’яносто першім
Вони боролися з ҐКЧП!
Повсюдно будували барикади.
Вогонь у душах пломенів, не тух,
І запальні промови до громади
Підтримували українцям дух.
«Ми как одін умрьом в борьбє за ето!» –
Лунала пісня, й ставши ланцюжком,
Ішли вперед Азаров і Ахметов,
Колєсніков, Лук’янов і Цушко.
Щоб перетнути шлях катам московським,
Без суперечностей і протиріч
Ще юний Шуфрич з юним Хорошковським
За Україну стали пліч о пліч.
Свій кожен крок надійно прораховуючи,
Плануючи майбутній хід подій,
Сам особисто Віктор Янукович
Свою автоколону вів у бій!
У тій борні й зродились Регіони!
В підпіллі дочекавши до пори,
Вивішував Донбас на терикони
Жовто-блакитні рідні прапори!
Як відступила пріч орда московська,
Змінивши плач на переможний сміх,
Богатирьова, Герман й Богословська
Вітали славних лицарів своїх.
В своїм краю самі ми порядкуєм.
Співаєм вільних, радісних пісень
І вже удев’ятнадцяте святкуєм
Двадцять четверте серпня – славний день!
Гостей до нас з усіх усюд прибуде –
Безмежно раді ми завжди гостям.
Вони до нас махатимуть з трибуни,
А потім карамельками вгостять.