Перша «Львівська площа»: джаз-рокові Mandry в легенду

Затишний родинний перегляд ретро-листівок.

Саме в такій атмосфері відбувся концерт-презентація мистецького проекту “Львівська площа” у київському Будинку художника 19 листопада.  Довготривалий проект галицької культурної експансії у столицю не дарма розпочався джаз-роковим концертом   легендарного львівського колективу «The Mandry» та патріарха української альтернативи Віктора Морозова. Якщо можна «міф Львова» подати через музику, то це здатні зробити тільки вони.

Ветерани музичного руху «The Mandry» віддали свої серця джаз-року ще у  70-их, коли наше суспільство було наївним та спраглим змін, коли Львів був місцем протесту проти «совкового» несмаку, а за зайве слово у пісні могли виникнути суттєві неприємності. Щодо пана Віктора, то вже сама його постать є частиною львівського міфу, а творені ним гурти «Арніка», «Не журись!», «Четвертий кут» тільки своїми назвами здатні викликати ностальгію та змусити поринути у роздуми…

 

Відкрив концерт продюсер, журналіст і знакова постать українського джазового руху Олексій Коган. 

[flickr photo=3059925502 align=left hspace=7 vspace=7]На фоні листопадової негоди у метушливому, надокучливому рекламою і агітацією, Києві, концерт видався дуже затишним і ліричним, навіть сімейним. Класика джаз-року (композиції «Chiсago», Джо Кокера, Джеймса  Панкова, Роберта Лемма, Девіда-Клейтона Томаса…) звучала настільки по-львівськи, що викликала асоціації не так із творчістю світових корифеїв, як з епохою зародження іншої музики у нас, веселим викликом зашкарублому пресингу «совка», щирим і замріяним оптимізмом. Морозов і «Мандри» не «виконували композиції» – вони ділилися настроєм своєї молодості, розповідали про себе, про ту частину свого життя, котра у 70-их майже змінила світ.

Зловив  себе на думці, що зараз дуже рідко на концертах музиканти  виходять не «заграти», а «поспілкуватись». Можливо, це атрибут «того» часу, який чомусь вже сприймається як «ретро». Але зал стовідсотково вловив живу щиру хвилю і відповідав на кожну композицію оплесками та коментарями, шумом і сміхом підзвучував розмови між Морозовим та вокалістом-продюсером «мандрів» Орестом Жукевичем, махав руками-крильцями під час «родзинки» вечора – пісні «Метелик»…

[flickr photo=3059925408 align=left hspace=7 vspace=7]Щодо музики, то це були бездоганно виконані енергетичні послання радості та добра, підкріплені сильними духовими, ритм-секцією та проникливим вокалом.

Потужна духова секція в колективі представлена аж чотирма трубами, що для сучасних колективів є рідкістю ( Євгеній Шелест – труба, Євгеній Прокіп – тромбон, Олег Легензевич та Ігор Трух – саксофони).

Ритм-секція задавала темпу завдяки бас-гітаристу Оресту Смішку (також грає у львівському рок-гурті «Файно»), барабанщику Ігорю Леську та перкусіоністу Івану Вощині. За клавішами сидів Аркадій Орєхов, на гітарі витинав художній керівник Маркіян Дрібнюк, а вокалом, як вже говорилось, займається продюсер Орест Жукевич.

[flickr photo=3059925212 align=right hspace=7 vspace=7]Пан Орест та пан Віктор створили на сцені веселий творчий дует, замінюючи один-одного на вокалі, доповнюючи історії та по-своєму коментуючи композиції.  До речі, у програмі було досить вдало переплетено англомовні пісні із шлягерами 70-80-их років «Смерічки», «Четвертого кута», Морозова у джаз роковій обробці.  

Справді, складалось враження, що передивляєшся старі листівки, розглядаєш стерті штемпелі, читаєш настрій з облич і проникаєш у спогади незнайомих, але вже близьких людей.

Листівка перша: «Засипаний жовтим листям львівський танцмайданчик. Молоді фіфаки на сцені шкварять моторного джазу. Із посмішок вловлюється, що вони знають щось недоступне іншим. Принаймні, мають місію. Танцівники сором’язливо й трошки злякано насолоджуються гріхом пізнання таємничого західного світу…»

Листівка друга: «Напевне, «зося» або «альмінка» на столі. Кілька вінілових платівок передаються із рук в руки. Кожен звук вивчається напам’ять. Кожне слово з обкладинок породжує шеренги мрій…»

Листівка третя: «Кумедну молодіжну пісню «Метелик», заборонили грати «Мандрам» з ініціативи самого першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького. Хлопці спантеличені сумішшю іронії й абсурду.»

Листівка четверта: «2001 рік. Поважні дядьки знову збираються докупи аби робити те, що їм хотілося все життя – грати разом.»

І ще багато-багато вижовклих та потріпаних роками і любов’ю старих листівок, у яких зупинився час та емоції.

[flickr photo=3059925318 align=left hspace=7 vspace=7]Концерт не зібрав всієї зали (можливо на масштаби столиці було мало реклами, можливо  смаки публіки відійшли від джаз-року…), але він викликав стільки вражень, що вистачило б на цілий фестиваль. І, головне, змусив зробити паузу у мерехтінні буднів, зупинитись і задуматись коли ж то мріяв востаннє?

Якщо вірити у закон збереження емоцій, то виглядає багатообіцяючим, що проекти «Львівської Площі» отримали старт із заряду такої позитивної енергії.

П.С.
Після концерту публіка масово перемістилася у кнайпу в підвалі Будинку Художника, де зустрічі із земляками-львів’янами, знайомства та спілкування з музикантами рясно перепліталися враженнями.

До речі, про враження. Вже давно зауважив: на концертах Віктора Морозова завжди таке відчуття, що ти сидиш десь на кухні і розмовляєш із ним, а по завершенні дивуєшся, що насправді поруч з тобою було стільки людей.

П.П.С
Концерт відбувся завдяки ініціативі Мистецького об’єднання «Дзиґа» (Львів) та за підтримки  тур-фірми «Вербена» (Львів) і компанії «СКІ» (Київ).

[flickr photo=3059925124 align=left hspace=7 vspace=7]14 грудня о 19 год. у Будинку художника на «Львівській Площі» відбудеться наступний джазовий  концерт  в рамках фестивалю “Jazz Bez”.
Відвідувачів чекають джаз, фольк, електроніка та драм-н-бейс  від львівського гурту”Shockolad + PL” і «Bogna Kicinska Jazz Project» з Варшави.

Надалі на «Львівській Площі» планується щомісячне проведення художніх виставок, літературний зустрічей, концертів джазової, класичної та рок-музики, або ж інших «цимесів» мистецького життя Львова.

Коментарі:

Олексій Коган – директор продюсерського центру «Jazz in Kiev»

«Хлопці чудово відіграли. Вам, молодим це важко зрозуміти. Для того, щоб відчути цю музику, потрібно пережити музичний голод «совка», який був у нас, і ту радість, коли чуєш нову «стару» музику і в тобі всередині все перевертається. Сьогодні була чудова музика, яка йде від душі. Чого ще потрібно?»

Орест Жукевич ­– вокаліст-продюсер «The Mandry»

«Файно вийшло. Я задоволений концертом та й хлопці ніби теж. У нас було багато виступів, були й гірші, були й кращі. І єдиною мірою успішності концерту для мене залишається те, чи налагодився контакт із людьми. Сьогодні нам вдалось їх завести.»

Дана Пінчевська – журналіст, очевидець

«Бездоганний професіоналізм, життєлюбність у всіх її артистичних виявах, стовідсоткове володіння всіма відтінками звукоряду, радіоактивні властивості радості музикантів, закоханих в свою справу, поєднувались в почерком “тієї” епохи, який виявлявся у своєрідній манері триматись на сцені, – манері, котра могла комусь здатись незвичною». 

Читайте також чудовий репортаж на:
http://jazzinkiev.com/?page=news_id&news_id=177

Слухайте музику «TheMandry»:
http://narod.ru/disk/3826270000/The%20Mandry%20(copy%202).zip.html

Та слідкуйте за новиними «Львівської Площі»: http://dzyga.com.ua