2010 року світ відзначає 200-ту річницю від дня народження Фридерика Шопена (пол. Fryderyk [Franciszek] Chopin; фр. Fr?d?ric Fran?ois Chopin). На знак пошани до видатного польського композитора і піаніста 2010 рік оголошено Роком Шопена. Впродовж найближчих 12 місяців звідусіль лунатиме музика геніального романтика.

Львівська філармонія, як осередок музичної культури Львова та області також не залишається  осторонь.

Спільно з Польським Інститутом в Києві та Інститутом Адама Міцкевича у концертному залі ім. С. Людкевича буде проведено святкування року Фридерика Шопена – серію концертів за участю блискучих українських та польських піаністів, а саме: Етелли Чуприк (Львів), Олександри Зайцевої (Київ), Яна Кшиштофа Броя (Польща) та Романа Реваковича (Полща), які виконуватимуть віртуозні твори музичного генія.

Завдяки таким концертам, львів’яни заново відкриють для себе справжність та неповторність музики великого композитора – Фридерика Шопена.

Програма  святкових концертів:

4 березня, четвер, 18:00

Фортепіанний  речиталь Олександри Зайцевої (Україна)
Скерцо

5 березня, п’ятниця, 18:00

Фортепіанний  речиталь Яна Кшиштофа Броя (Польща)
Балади, ноктюрни, прелюдії

6 березня, субота, 18:00

Фортепіанний речиталь Етелли Чуприк (Україна)
Вальси, етюди, мазурки

7 березня, неділя, 18:00

Етелла  Чуприк – Анданте Спіанато і Великий  полонез
Олександра  Зайцева – Концерт f-moll
Ян Кшиштоф  Броя – Концерт e-moll
Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
Диригент  – Роман Ревакович (Польща)

Етелла Чуприк – відома українська піаністка, заслужена артистка України. У доробку музикантки – понад 250 сольних творів і близько 20-ти концертів з оркестром. Про її музикування кажуть: «Легкість, блиск і свобода подолання будь-яких технічних труднощів, шалені темпи і феєрверки ефектів…», «…її інтерпретації містять чимало прихованих змістів, що й тримає слухачів у зацікавленні і напрузі впродовж  всього концерту». Вона гастролювала з симфонічними оркестрами в Європі і виступала з такими диригентами як Джансуг Кахідзе, Федір Глущенко, Володимир Сіренко, Андраш Лізеті, Єжи Сальваторскі, Тадеуш Мадей, Владімір Понькін, Роберт Кеніг та ін. Етелла Чуприк є членом журі Конкурсу ім. М. Лисенка і з 1996 р. віце-президентом Асоціації українських піаністів.

Олександра Зайцева – лауреат багатьох міжнародних конкурсів сольного виконавства, зокрема: ім. Антоніна Дворжака (Чехія), пам’яті Артура Рубінштейна (Польща), „Рим 96” (Італія) та ін. Учасник численних фестивалів таких як Musica Antiqua (Бельгія), фестиваль Бетховена (Львів) та ін., володар Гран-прі та приз Vox Populi фестивалю «Регіна та Володимир Горовиць in Memoriam”. Гастролює в Україні та багатьох країнах світу як з сольними програмами, так і з концертами у супроводі симфонічних оркестрів. Здійснила ряд записів на Українському радіо. Викладає на кафедрі спеціального фортепіано у Національній Музичній Академії України ім. П. Чайковського.

Ян Кшиштоф Броя – польський піаніст, переможець багатьох міжнародних фортепіанних конкурсів: M. K. Ciurlionis International Competition у Вільнюсі, Литва; Ханау, Німеччина (1989), Брауншвіг, Німеччина (1991), Бухарест, Румунія (1995) та Пасадена, Каліфорнія (2002). Броя здійснив записи для американського, німецького, французького, японського, польського, литовського та російського телебачення та радіо. Він постійно і активно концертує в Польщі та за кордоном, співпрацюючи з видатними оркестрами під керівництвом таких знаменитих диригентів, як Lygia Amadio, Christian Arming, Jan Krenz, Jerzy Maksymiuk, Marcin Na??cz Niesio?owski, Carlos Payta, Martynas Sta?kus, Zygmunt Rychert та Antoni Wit. Як музичний консультант брав участь у створенні відомого фільму Романа Поланського «Піаніст». Виконує соло у саундтреку до фільму Анджея Вайди «Татарак», який був високо оцінений кіно-критиками. Після великого успіху у Литві, у 1999 році Ян Кшиштоф Броя отримав нагороду Литовської преси як «Піаніст 21-го сторіччя». А у журналі «Ruch Muzyczny» (29.06.2003), у статті «The Master» його назвали «одним із найталановитіших виконавців Польщі».

Роман Ревакович – польський диригент та композитор. Закінчив Музичну Академію ім. Ф. Шопена у Варшаві за спеціальністю “теорія музики”, а згодом – диригентський факультет у класі Б. Мадея. Також вивчав композицію у класі М. Борковського. Тривалий час був пов’язаний з хоровим мистецтвом. Керував чоловічим хором “Журавлі”, з яким гастролював у США, Канаді, Західній Європі та Україні. Займався староцерковною музикою – візантійськими хоралами, які виконував створений ним камерний хор “Irmos”. Плідно співпрацює з симфонічними та камерними оркестрами у Польщі (“Sinfonia Varsovia”, Оркестр Польського Радіо та ін.), Україні (Національний Симфонічний Оркестр, Національний Ансамбль Солістів “Київська Камерата” та ін.) і Росії (симфонічний оркестр Філармонії в Ростові на Дону). Особливою сферою зацікавлення Романа Реваковича є сучасна музика. У 1995 році у Львові разом з композиторами Львівської організації НСКУ заснував Фестиваль Сучасної Музики “Контрасти”, на якому було вперше виконано твори Ігоря Щербакова, Юрія Ланюка та Едварда Селецького, а також вперше в Україні прозвучала музика Вітольда Лютославського, Кшиштофа Пендерецького, Зиґмунда Краузе, Анджея Нікодемовіча, Арво Пярта. Неодноразово виступав на фестивалях сучасної музики у Польщі та за кордоном. Засновник та голова Фонду “Pro Musica Viva”, який займається популяризацією та підтримкою різноманітних музичних ініціатив. Посідає посаду секретаря у Товаристві ім. В. Лютославського.

Унікальність  музики Фридерика Шопена

Композиторська  техніка Шопена вельми нетрадиційна і багато в чому відступає від прийнятих в його епоху правил і прийомів. Шопен був неперевершеним творцем мелодій, він одним з перших привніс у західну музику невідомі їй доти слов’янські ладові та інтонаційні елементи і таким чином підірвав непорушність класичної ладогармонічної системи, що склалася до кінця 18 ст. Те саме стосується ритму: використовуючи формули польських танців, Шопен збагатив західну музику новими ритмічними малюнками. Він розробив суто індивідуальні — лаконічні, замкнуті в собі музичні форми, які найкращим чином відповідали природі його такої ж самобутньої мелодичної, гармонічної, ритмічної мови.

Шопен створив близько трьох десятків етюдів, мета яких — допомогти піаністові в подоланні специфічних художніх або технічних труднощів (наприклад, у виконанні пасажів паралельними октавами або терціями). Ці вправи належать до вищих досягнень композитора: подібно до бахівського Добре темперованого клавіру, етюди Шопена — перш за все геніальна музика, притому що вона блискуче розкриває можливості інструменту, мовби відсуваючи дидактичні завдання на другий план.

Хоча  Шопен спочатку засвоїв жанри  фортепіанної мініатюри, він ними не обмежився. Так, ним був створений цикл з 24 прелюдій у всіх мажорних і мінорних тональностях. Цикл побудований за принципом «від малого до великого»: перші прелюдії — лаконічні віньєтки, останні — справжні драми, діапазон настроїв — від повної безтурботності до лютих поривів. Шопен написав 4 скерцо: ці масштабні п’єси, сповнені мужності і енергії, займають почесне місце серед шедеврів світової фортепіанної літератури. Його перу належить більше двадцяти ноктюрнів — прекрасних, мрійливих, поетичних, глибоко ліричних одкровень. Шопен — автор декількох балад (це єдиний у нього жанр програмного характеру), в його творчості представлені також експромти, рондо; особливою популярністю користуються його вальси.

Шопен вразив Париж своїми оригінальними мазурками і полонезами — жанрами, в яких знайшли віддзеркалення слов’янські танцювальні ритми і гармонічна мова, типова для польського фольклору. Ці чарівні, барвисті п’єси вперше привнесли в західноєвропейську музику слов’янський елемент, що поступово, але невідворотно змінило ті гармонічні, ритмічні і мелодичні схеми, які великі класики 18 ст. залишили своїм послідовникам. Шопен склав більш ніж півсотню мазурок (їх прототип — польський танець з тридольним ритмом, схожий на вальс). Як майже все написане Шопеном, мазурки вельми піаністичні і вимагають від виконавця великого мистецтва — навіть якщо не містять явних технічних труднощів.

Полонези більші за мазурки і по протяжності, і по фактурі. Полонезу-фантазії і полонезу, відомого під назвою «військового», цілком вистачило б, щоб забезпечити Шопену одне з перших місць у ряді найоригінальніших і наймайстерніших авторів фортепіанної музики.