Відкриття виставки Володимири Ганкевич «Opera Magna» у галереї “Дзига”

У вівторок 14 квітня о 17 год. у галереї “Дзига” (Львів, вул. Вірменська,35) відбудеться відкриття виставки Володимири Ганкевич «Opera Magna» (інсталяція, об’єкти).
 Куратор – Василь Бажай.

Феномен Володимири Ганкевич відбувся на мистецькій арені Львові вжедавно. Неодноразова учасниця та співорганізатор текстильних імпрез “Гобелен”,“Текстильний шал” і нового щорічного експозиційного проекту “Текстиліzm”, воназавжди прагне розширити поняття текстильного твору поза рамки традиційноїоснови і ткання.

Об’єкти Володимири радше можна було б віднести то означення fiber art –
мистецтво волокна, аніж до традиційного текстилю. Тесктиль, як і інші мистецтва,
постійно змінюється та еволюціонує, живе своїм сьогоденним життям і спонукає
митців до нових пошуків та експериментів.
Нова експозиція Володимири Ганкевич “Opera” відкриває перед нами
потаємні сторони феномену творчості.
Обговорюючи концепцію нової виставки і експерементуючи з уявним образом
рук на клавіатурі музичного інструменту Володимира порівнює його з руками
художника, який переплітає уток крізь основу, плете мереживо макраме, тче
гобелен, народжує свого роду ужиткову оперу кольору, матеріалу, фактури,
площини та простору.
У нас підсвідомо виникає асоціація з “оперою” що самовизначається у трьох
основних втіленнях:
1) по-перше – у розумінні текстильно-волоконної, матеріальної опери – гри рук
митця з основою, ниткою утоку й волокном;
2) по-друге – у створенні алюзії до ефемерної гармонічно-дисонансної звукової
опери;
3) по-третє – в означенні опери як одного з найбільш містичних алхімічних,
кабалістичних, телемічних понять – “magna opera”;
Спробуємо проаналізувати кожне з цих втілень.
Сьогодні кажуть що немає нічого кращого і дорожчого аніж ручний витвір –
об’єкт якому передається частинка візії та душі митця, об’єкт який наповнює наше
існування теплом і щирістю, енергетикою і аурою творення. Престижний hand-made на фоні автоматизованих, штучних і масових ready-made на фоні глобального світу.
Усі ці “легато”, “стаккато”, “тенато”, “портаменто” матеріалу породжують
завершений мистецький твір кольору і форми, простору і фактури. З одного боку
чорно-білі об’єкти Володимири формують нотні стани для форте-п’яно з волокном, з іншого самі по собі є завершеними “партіями” у величній текстильній опері.
Відкрита Ньютоном і Кастелом відповідність між кольором і музичним звуком
базується на подібності обидвох мистецьких середовищ, на існуванні кількісної
кореляції між музичними інтервалами та кутами заломлення хвиль світла. Вчені 18 – 19 століття безперервно шукали законів колористичного органу і навіть казали, що “побачені з філософського клавесину сонати Рамо і Кореллі даватимуть таку ж
насолоду зорові, як і слухові”.
З точки зору візуального сприйняття існують переконливі співвідношення між
кольорами і звуками, які спираються на загальні для обидвох середовищ
експресивні характеристики, такі як холод і тепло, сила і м’якість. Однак людський
інтелект і наша мова повинні були чекати появи поетів, музикантів і художників
романтиків, які у своїх метафоричних поглядах відобразили ці от сумнівні з поглядуінтелекту взаємовідношення.
Психологи говорять про синестезію, кольоровий слух. Це явище – унікальний
синтез фізіологічного взаємозв?язку і психологічних асоціацій. У багатьох з нас привідчутті звуків виникають колористичні образи, переживання. Вони з’являються
спонтанно, неконтрольовано – ніби випливають з нашої підсвідомості. Те ж саме
можемо сказати і про зворотній вплив кольору та форми на слухові асоціації. А чи
не доводилося вам слухати твори Дебюссі і згадувати собі динамічні композиції
Кандінського чи Клєє?
З початком розвитку людської цивілізації возвеличення музики, поширення й
перенесення її значення на все існуюче у цьому світі – це прояв одвічних пан-
музичних тенденцій культури яке існує й сьогодні. Йдеться про визначення
глобальних космологічних образів “музики сфер”, “гармонії світу”, які в буквальному, номінативному значенні є частиною загальної міфологічної картину світу, пафосність якої задається високоморальною вірою в першопричинну красу нашогоВсесвіту.
Абсолютизація та універсалізація музикоморфності стала причиною проекції
вихідної числової структури звукової матерії на плотську сферу, у тому числі й на
інші системи відчуттів, що формально може вважатися (і вважається)
приналежністю до синестетичної проблематики. У містичних практиках Давнього
Сходу це виявлялося в побудові символічних відповідностей типу “тон – планета –
колір”, у європейській культурі подібні аналогії “колір–тон” висувалися і
відстоювалися значно пізніше, причому вже на рівні наукового факту.
Як відомо, Ньютон вивів свій знаменитий закон всесвітнього тяжіння з
небесної механіки астронома Кеплера. У своїй “Гармонії світу” Кеплер в
оновленому, геліоцентричному варіанті реанімував античну концепцію співаючого
космосу – музики сфер. Випробувавши чарівність цієї музичної космології, Ньютон у власному творі “Оптика” розділив досліджуваний ним кольоровий спектр на сім
рівнів, давши імпульс до народження переосмислених ідей “музики кольору”, які
базуються на природньому співвідношенні “звуковий ряд (октава) – колористичний
ряд (спектр)”.
Алхімічні зацікавлення Ньютона окрім “музики сфер”, “гармонії світу” також
включали поняття opus magnum – “величний твір“, як щось специфічне,
шедевральне, величне, ідеально-найкраще, яке у середньовічній космології, алхімії та телемі саме й було “музикою сфер”.
Opus magnum (а у множинній формі Opera Magna) – це термін середньовічної
Європейської алхімії, що означає успішне завершення перетворення (трансмутації) базової речовини в золото, або є наслідком створення філософського каменя. У герметичній традиції opera magna подаєтся, як збірна метафора духовного перетворення і складається з трьох стадій:
– nigredo(-putrefactio) – чернь(-затвердження): очищення, випалювання
нечистот елементів;
– albedo – вибілювання: одухотворення, просвітлення елементів;
– rubedo – окислення (червління): об?єднання людини і Бога, обмеженого і
неосяжного.
Opera Magna оцінюється, як духовна практика що веде до містичного
об’єднання Самості і всього існуючого – це “сила яка об?єднує протилежності – душу і
Бога, мікрокосмос і макрокосмос, чоловіче і жіноче начало, его і нон-его…”, це сила
яка може бути використана на шляху до самовдосконалення, для отримання
знаннь про Природу і сили буття.
Дивним чином роботи Володимири Ганкевич представляють три згадані стадії
метафори духовного перетворення і, як результат, є репрезентацією того процесу
творення, що його проходить кожен з нас. Чорні та білі синтепонові і льняні площини – умовна сцена для волоконної опери, де кожна полоска флазеліну займає своє визначене місце у замкнутій системі речей.
Лінійність одних об’єктів протиставляється площинності інших, створюючи
контрастне відчуття розвитку філософського сюжету і визначених актів опери. У
своєму житті кожен з нас рухається у певному напрямку до вдосконалення, до
просвітлення своєї сутності, інші ж навпаки повертають назад і рухаються у
зворотньому напрямку. Однак, рано чи пізно ми розуміємо що певні прагнення і
напрямки – це лише самообман який тепер починаєш усвідомлювати і тоді
докорінно змінюєш напрямок вибираючи новий орієнтир у безкінечній боротьбі
самовдосконалення.
Квест самовдосконалення, пошук Чаші Грааля чи “філософсього каменю”, як
би ми не називали свої “Magna Opera” – це безперервний, вічний процес. Успіхи на
його шляху лише відкривають нові можливості. Шлях до самовдосконалення
невпинний і безмежний; все що існує у нашому Всесвіті, це не що інше як ігровий
майданчик “коронованого” і “недбайливого дитяти”, тріумфуючого спадкоємця
простору і вічності ім’я якому ЛЮДИНА.

Роман Ганкевич
мистецтвознавець