З 17 квітня по 15 травня в галереї «ICONART» експонуватиметься персональна виставка Люби Яцків “Образ”.

Виставкою «Образ» галерея «ICONART» представляє доробок львівської художниці-іконописця Люби Яцків, котра творчу працю поєднує з педагогічною діяльністю на кафедрі сакрального мистецтва Львівської Національної Академії мистецтв. Виразна індивідуальна манера художниці почала розвиватись ще під час навчання на відділі художнього текстилю у коледжі декоративного та прикладного мистецтва ім. І. Труша. Остаточно вона сформувалась на кафедрі сакрального мистецтва ЛНАМ. Тут Люба Яцків завершила своє навчання й з 2002 року працює як викладач.

Іконопис Люби Яцків виглядає надзвичайно виваженим – форми та кольори врівноважені, продумано допасовані. Однак, попри цю гармонію, у її роботах відчувається незбагненна динаміка, котра урухомлює образи, не дозволяє їм застигнути у величних монументальних поставах. Ймовірно пояснення цьому внутрішньому рухові ікон Люби можна знайти в її творчому методі. Як зізнається сама авторка: «Ніколи не можу підійти до роботи з готовою, наперед заданою концепцією. Лінія рисунку сама підказує розвиток певного образу, якщо намагатись прислухатись до неї, відчувати її живий рух, тонкі пластичні нюанси». Такий інтуїтивний пошук форми часто диктує подальший розвиток твору, а відтак авторці вдається уникнути надмірної помпезності чи декоративності.

Цей іконопис важко назвати безпосередніми інтерпретаціями візантійського, чи давньо-руського сакрального мистецтва. Радше, творчість Люби Яцків споріднена з мистецтвом бойчукістів та галицьких нео-візантиністів 20-30-х років ХХ ст. Стилістично крізь ці роботи відчувається відлуння робіт Ярослави Музики та Петра Холодного. Серед сучасних іконописців, найбільш близькими можна назвати роботи Христини Максимович (1977 – 2008), з котрою Любу пов’язували роки спільного навчання та приятелювання.

Візантійська іконографія, котру бойчукісти пробували інтерпретувати по новому, отримує в роботах Люби Яцків новий поворот. Вона не ламає традиційних композицій, ані не драматизує штучно окремі сцени. Разом з тим її іконографія залишається виразно індивідуальною – вона спокійно, виважено і впевнено реінтерпретує усталені образи канонічної іконографії. Тож звичні образи отримують у роботах Люби нове несподіване звучання. Цей особистий підхід авторки змушує глядача вчитись по-новому відчитувати усталені візуальні знаки.

Зараз Люба Яцків переживає складний період у своєму особистому та творчому житті – півроку тому трагічно загинув її чоловік – художник та іконописець Володимир Яцків. Його пам’яті авторка присвячує цю першу персональну виставку, адже саме Володимир активно підтримав Любу в рішенні представити свої твори у форматі такої виставки.

Варто відзначити, що невипадково виставка відкривається саме у Квітну Неділю, перед початком Страсного тижня. Тема страстей та воскресіння пронизує увесь простір виставки, де центральним образом постає розп’яття Христа. Страсний тиждень дає нам можливість знову пережити шлях смерті та воскресіння. Ікони Люби Яцків можуть бути доречним супровідником у цьому пережитті.