Мистецька кав’ярня «Штука» та Кіноклуб Олега Яськіва запрошують на зустріч та обговорення фільмів Карлоса Саури «Фламенко, фламенко» і «Фадо» 1 жовтня, вівторок, 18:30

Якась холодна осінь випала нам. Така ж гарна, як і завжди, але несвоєчасна. Тіло ще хоче тепла, душа – любові, розум – шаленства. Все це отримуємо в музиці, у танці. Все це приходить з південним вітром, із запахом моря, щоб залишитись на вулицях наших міст і ще довго нашіптувати крізь скуйовджене волосся, що пристрасть була, любов існує, а кохання ще прийде…

Найкращий спосіб зігріти серце і прогнати холодний смуток – це залишитись з країною, де смуток, розігрітий сонцем і пристрастю, став невід’ємною частиною життя людини, історії та культури народу. Народу талановитого, гордого, естетично досконалого. І кінематографічного, додамо, також…

І якщо химерність ірраціонального іспанського розуму вповні розкривається у фільмах Педро Альмодовара, то багатство його гарячої душі – безумовно, у творчості Карлоса Саури. Обидва – класики, обидва – питомі іспанці, обидва – геніальні, але водночас дуже різні режисери.

Не можна сказати, що у кожного з них своя Іспанія. Радше, вони доповнюють один одного і разом створюють феномен іспанського кіно.

Карлос Саура – глибокий реаліст і водночас неперевершений поет пластики і музики Іспанії. Ніхто інший так послідовно не втілював у фільмах дух іспанського танцю та поезії. Свого часу кінотрилогія “Криваве весілля”, “Кармен” і “Чаклунське кохання” здійснила революцію у кіно і стала першою успішною спробою передачі кіномови через танець і музику. Пізніше були “Фламенко”, “Танго” та “Іберія” – фільми, в яких режисер розвивав новаторський метод і водночас продовжував відкривати світові культуру і традиції Іспанії.

У цих фільмах майже відсутні діалоги, слова замінює танець, пристрасть передається через спів і танець. Значною мірою через фільми Саури світ відкрив для себе і продовжує пізнавати культуру фламенко.

Новий фільм Карлоса Саури “Фламенко, фламенко” – вершина творчості режисера у цьому жанрі. Бездоганний смак та відчуття міри заворожують і виривають зі світу реальності у світ пристрастей, музики і танцю. У фільмі зіграли всесвітньо відомі танцюристи і музиканти, в тому числі і гітарист Пако де Люсія.

Дивовижним вийшов і ще один новий фільм майстра – “Фадо”. У цьому фільмі Саура звертається до Португалії – одвічної сусідки-суперниці-партнера Іспанії – та розкриває душу їхнього національного музичного жанру фадо. Фадо – хоча й виплавлене під таким же гарячим піренейським сонцем, що й фламенко, але має самобутні та відмінні риси, обумовлені історією та культурою португальського народу. У ньому більше присутні африканські елементи, як у танці, так і у співі, більше карнавального темпераменту, елементів джазу, румби та еротичних мотивів. Але обов’язковою у фадо є поетична душа народу, який уміє кохати і страждати.

Своїм фільмом Саура пробиває оболонку певної культурної ізоляції, в якій перебуває фадо, затінене більш іменитим фламенко. Затінене несправедливо, бо це різні, але рівною мірою прекрасні, музично-пластичні жанри. У такому поданні – одночасно, у діалозі двох самобутніх і магнетичних культур-сусідок – вони приходять до нас, українців-шанувальників високого кіно і мистецтва, вперше.

Нашому прекрасному, але охолодженому осінню місту, потрібний гарячий вітер піренейського темпераменту, який приходить з кіном Карлоса Саури. І ми припадемо своєю чуттєвою душею до гарячої іспанської та португальської душі. Через пластику рухів, через стогін голосів, через неперевершену операторську роботу геніального Вітторіо Стораро ми зігріємося.

І щось обов’язково для нас розтане: чиясь замерзла рука, чиїсь холодні уста, чиєсь мовчазне серце…

Олег Яськів