У вівторок 22 лютого о 17 год. у галереї “Дзиґа” (Львів, вул. Вірменська,35) відбудеться відкриття виставки «АЙТУАЙ» ужгородської арт-групи «ПопТранс» (Харабарук, Саллер, Ковач, Стегура, Оніско, Шевченко).

Виставка триватиме до 7 березня.

АЙТУАЙ

ПопТранс у дії

Закарпаття – унікальний край. І це не рекламний слоган для покращення туристичного потенціалу. Це чистісінька правда. Кожного, хто спробує заперечити цю унікальність, чекає жорстока розплата – при намаганні домовитися про зустріч, продираючись через дивну закарпатські мову та особливості космогонічних теорій; чи під час важкого похмілля, викликаного вчорашньою презентацією, центральним елементом дослідження якої були величезні плетені бутлі з домашнім вином.

Закарпаття – край, де старанно зберігають давні традиції, вільно трансформуючи їх різноманітними способами. Можливо, оце ортодоксальне «бо так мусай» є одним із небагатьох способів зберігати свою ідентичність. (А це, знаєте, непросто в умовах тисячолітньої міжнаціональної та міждержавної мішанини, на перетині шляхів і неможливості нарешті визначити, ми «ЗА горами» чи «ПЕРЕД ними».)

Кажуть, що закарпатці й галичани – то в принципі один, єдиний субетнос. Думати, що ми по різні боки барикад – все одно, що сидіти по різні боки одних і тих самих Карпат. Чи по різні боки одного й того самого стола на каві. Може, саме цим пояснюється феномен «закарпатської інвазії» у культурне життя Львова, який яскраво проявився у останні роки.

А може, чимось іншим. Це несуттєво. З’ясовуйте самі. Бо виставка найстарішої ужгородської арт-групи «ПопТранс» у галереї «Дзиґа» відкрито і відверто демонструє все нарядне закарпатське: знайому унікальність та диґітальні традиції, безмежну мультикультурність та авто-ксенофобію, дурнувате хихотіння та глибокі філософські дослідження, дружній затишок та урочистий пафос. Одним словом, «АЙТУАЙ» – очі-в-очі, тет-а-тет, від і до, як творче лібідо, двостороннє дзеркало й захоплюючий діалог. А ци то файной? Но ай!