Десята весна на «Флюгерах Львова з Бучач»

Із 29 квітня по 1 травня «Флюгери Львова з Бучач» святкували свою десяту весну. Три дні у дворику Львівської Ратуші не припинялися музика, танці та радість.

Якщо Вам не вдалося бути разом з нами на «Флюгерах», то можете відчути фестивальні емоції через світлини та слова цього звіту.

День Перший

Перший день відкрила група «Free Breath», відома слухачам із попередніх років фестивалю. За чотири роки свого існування вона зробила відчутний поступ, і цього року потішила слухачів легкою і драйвовою програмою. Як і раніше, хлопці тяжіють до фанку, але тепер, полишивши жанрові канони, подалися у власні музичні пошуки. Етно-джазовий фестиваль спонукає до відповідного звучання, тож склад групи поповнився перкусіоністом, а в темах зазвучав народний мелос. Із середини програми до групи доєдналися ще колеги із саксофоном та трубою і вокалістка.

«AtmAsfera» — київський гурт, що міняє свій саунд від альбому до альбому. Почали вони з арт-року, потім загравали з джазом, а тепер-от привезли програму на межі dream pop і world music. Чи як накажете називати музику з ніжним жіночим вокалом, гіпнотичною флейтою, потойбічною дарабукою, непередбачуваними клавішами, орієнтальними мелодіями і, час від часу, каструлею, що править за перкусію? Їх звучання схоже то на музику для медитації, то на саундтрек з фентезійних комп’ютерних забавок, то на ритуальний танок людожерів з голлівудських фільмів, а то — завдяки поєднанню несподівано войовничої флейти з дикою перкусією, малює картинки битв еллінів з варварами. Звучання групи завжди вивірене до глянцю, але, попри те, неоднорідне й різноманітне: вони то захоплюють розкутими етнічними ритмами, то скочуються в глибинну внутрішнього трансу, то впадають в театралізовану дикість.

Польський духовий ансамбль «Tsigunz Fanfara Avantura» у складі кларнету, двох саксофонів , труби і тромбона, а також ударних бавили слухачів приджазованими цигансько-балканськими мелодіями. Весільно-похоронний оркестр грався мелодіями, спонукаючи публіку то до танцювального шаленства, то до зачарування безмежною печаллю, то знову підривала до радісних буйнощів.

Хедлайнером першого дня стала неперевершена, як завжди, «ДахаБраха». Віддані слухачі з’юрмилися під сценою, аж не повернутися, і зачаровано вдихалаи звуки авторського шаманізму. Група презентувала переважно твори зі свого третього студійного альбому “Light”. Загрузла колись в етнічних коренях група, вже кілька років як остаточно відірвалася від землі й вирушила у власноруч вибудуваний космос уже не народної, а приватної енергетики. Її більш ніж досить, щоби тримати своїм непростим і нетиповим звучанням (більшість програми була відспівана під супровід пари гармошок і віолончелі) публіку в напрузі з перших нот і до останніх. Звучання групи стало ще більш еклектичним, до автентичного і стилізованого мелосу додалися несподівані елементи тріп-хопу, ембіенту, англомовний вокал, речитатив; аранжування стали мінімалистичнішими. Ця музика більше не втягує у вихор шаманського шаленства — духів уже викликано, і тепер вона звіддаля запрошує за собою на екскурсію у їх світ…

День Другий

Другий день “Флюгерів Львова з Бучач” замість заявлених у програмі Angela Gaber Trio (ті не приїхали через негаразди з документами) несподівано для всіх розпочали львів’яни Йорий Кльоц. Цей квартет у складі колісної ліри, скрипки, акустичної гітари і барабана виконує автентичні пісні у власній обробці. Група відома своєю рекордно активною концертною діяльністю, часом дає пару концертів за вечір, тож програма була добре знайомою більшості слухачів. Тривала вона більше години, але їм вдалося підірвати своїми запальними піснями мляву ще публіку до танцю — відчувався набутий на весіллях досвід.

Другим виступив не менш знатний колектив «DagaDana» у складі Дани Винницької (клавішні, вокал), Даґи Ґреґорович (електроніка, спецефекти, вокал) та Марціна Поспєшальського (контрабас, бас-гітара). На «Флюгери» вони заїхали в рамках свого міжнародного турне, що охоплює ряд міст України та Молдавію. Тріо виконувало пісні різних років, акцентуючи на останньому “Dlaczego nie”, звично чергуючи пісні українською та польською. Причому Даґа подивувала публіку своєю цілком уже доброю українською — не тільки у піснях, але навіть і в анонсах між ними. Публіка прийняла групу дуже тепло. Але коли Даґа (відома своєю любов’ю до всяких звучних дитячих забавок) роздала охочим “рури” – кольорові пластикові трубки, які гарно свистять, коли їх крутити над головою — лід розтопився остаточно, й до магії їх музики додалися ще й десятки миготливих забавок під сценою. Музиканти наголошували, що порівнюючи фольклор Польщі й України, знайшли багато аналогічних пісень, які відрізняються тільки мовою.

Після замисленої «ДаґаДани» гоцав «Пушкин Клезмер Бэнд» у складі акордеону, кларнету, твомбону, ударних і контрабасу (на якому грав відомий український фрі-джазовик Марк Токар). Колектив підкреслив, що грає музику, яка створена на території України, хоча і не асоціюються з українською музикою.Молдавсько-одесько-єврейські мелодії своєю безпосередністю і простотою викликавлинепідробний ажіотаж. У повітрі запахло морем, вином і рибою, публіка кинулася до танцю і не відривалася до самого кінця виступу. Традиційна побутова музика східнослов’янських євреїв – «клезмер» вплинула не тільки на міський романс і блатну пісню, але й через емігрантів, на розвиток джазу. Так що, поява клезмерів на цьому фестивалі була більш ніж виправданою. Звучали як відомі мелодії (в тому числі й та, яка стала потім хрестоматійною “Муркою” – в оригіналі вона не має кримінальних конотацій) — так і незнані нам румунські й молдавські сільські танці.

Фінальним акордом вечора став виступ польського етно-рок гурту «Tolhaje» у складі традиційних соло- і бас-гітари й вокалу, і нетрадиційних колісної ліри і електронної перкусії. Пісні колективу натхнені фольклором підкарпатських етногруп — лемків і бойків, що проживають по обидва боки українсько-польського кордону. Група продемонструвала, що колісна ліра —яку зазвичай використовують виключно як інструмент акомпонементу, а ортодоксальні фольк-колективи взагалі тільки тримають бурдон на одній двох нотах — може бути повноцінним солюючим інструментом. Вона знову наповнила притомлену клезмером публіку енергією, і дворик Ратуші перетворився на суцільний танцмайданчик — коли по-справжньому хочеться танцювати, тіснота за заваді не стає. Шкода тільки, що колектив вийшов на біс тільки один раз — слухачі були готові стрибати ще з півночі. Але коли незмінна ведуча Марта Більська нагадала, що завтра рано вставати на Прокидання з «Гич Оркестром», всі слухняно розійшлися. Хоча і не схоже, що так відразу додому і спати.

ПРОКИДАННЯ

Традиційне ранкове “Прокидання” третього дня етно-джазового фетивалю “Флюгери Львова з Бучач” цьогоріч відбувалося не з “Мертвим півнем”, а з молодою і, як показав концерт, перспективною групою «ГИЧ Оркестром». Всі — й публіка, й музиканти не знали чого очікувати від цього концерту, бо продовжувати започаткований легендами львівського року ритуал не так уже й просто. Однак, із перших же хвилин стало зрозуміло, що побоювання були даремні, і ми всі були присутні при народженні нового місцевого музичного культу. Зрештою, для доброго настрою вистачало й радикальної вусатості публіки (вуса — символ “гичів”, і відрощені, приклеєні чи намальовані, вони давали знижку на квиток). Але крім вусів у групи була ще й музика якою вона створила атмосферу на зразок, мабуть, перших Вудстоків. Зараз музика групи ще досить неоднорідна — вона то вражає своєю пронизливою хіпівською щирістю, то збивається в пляжну босанову; то захоплює вишуканими аранжуваннями на вісім чоловік, а звучить в одну гітарку, як пісні біля ватри. Але в групи є харизма і драйв, вміння грати і добрі тексти. Хлопцям хочеться побажати тільки одного — фахового продюсера, який виведе на достойний для них рівень, бо достойні вони вже багатого.

День Третій

Продовження, себто завершення фестивалю почалося о 17 годині. «Dzyga Jazz Quаrtet» вперше виступив у Львові власне у складі квінтету — до групи долучився бас-гітарист Роман Іванчишин, чиєю композицією група й відкрила останній день “Флюгерів Львова з Бучач”. Завдяки йому група нарешті зазвучала стандартніше, бо піаністу Аркадію Орєхову вже не доводиться тягнути на собі й басову партію — що, слід відзначити, нього виходило більш ніж вправно і служило за один з фірмових елементів саунду групи. Зате залишився інший — виняткова поліфонічність: майже завжди партія кожного інструменту має повноцінний горизонтальний вимір, і, навіть слугуючи в даний момент за акомпонемент, може розглядатися як самостійна мелодична лінія. Цілком в одну композицію вони відграли на тему самби.

Другим виступив київський квартет «Vinipuz Mob» із ретельно продуманим, але драйвовим сетом urban funk’у. Одразу відчувався багаторічний (в нашому випадку — 15-ти) довід музикантів і фаховий столичний саунд. Голосно, технічно, енергійно — хоч фанк і не надто танцювальна музика, але люди врешті здалися під натиском його драйву і кинулися вистрибувати під сценою.

Дати своїм стомленим тілам трохи спочинку люди змогли щойно на виступі польсько-українсько-ізраїльської групи «Project Grzegorza Rogali», утвореної польським тромбоністом Ґжегожем Роґалем та ізраїльською саксофоністкою Саґіт Зільберман за участі контрабасиста Войцеха Пульцина та ударника Ігоря Гнидина, який цього вечора грав у двох групах підряд. Творчість «P.G. R.» кружляє довкола єврейських народних мотивів та клезмеру у приджазованій обробці із залученням латиноських елементів — наприклад, румби. Але попри інспірованість такими «гарячими» мотивами, саунд групи напрочуд ніжний, делікатний, аранжування мінімалістичні. Їх музика співочо-мелодійна і пронизлива, трохи сумовита і замислена, якщо її слухати уважно. А слухати на фоні її не рекомендується — під неї пробирають думки й не п’ються меди.

Завершив фестиваль рідний і незамінний для «Флюгерів» «ShockolaD», який презентував свій новий альбом “World”. Випущений за кілька тижнів до фестивалю альбом представляє вже повністю сформований етно-джазовий саунд групи, розширюючи його за рахунок вплітання в імпровізації на українські народні теми мелодій і ритмів з усього світу. “В нашій музиці сильна мелодика, в африканській — ритміка. Нам цікаво спостерігати, що народжується при їхньому поєднанні. Але ми ніколи не зводимо їх разом штучно — просто часом вони самі лягають одна на одну.” — коментує клавішниця гурту Настя Литвинюк.

На кінець виступу музиканти зійшли зі сцени і з інструментами «пішли в народ». Очолив процесію Ігор з барабаном через плече, дівчата виводили простенький, але гіпнотичний мотивчик, який підхопила і публіка; до них доєдналися й інші музиканти, хто з чим, підіграючи кожен на свій лад… Якби місця було більше, вийшло би, мабуть, щось на зразок новоорлеанських джазових парадів, але в тісному дворику Ратуші особливо розгулятися важко, тож фестиваль завершився так, як і повинен завершуватися всякий хороший фестиваль — загальними співами і танцями, коли стирається різниця між музикантами й публікою і всі єднаються у радісному музичному пориві.

Ось такими вдалися десяті «Флюгери». Наступного року буде ще краще.

текст: efandy

редакторське втручання: Юрко ВовкоГон

світлини: Костя Смолянінов, Юрій Дворник

Фото: