Тарас Прохасько: “Хочу зауважувати барвисті вияви життя”

Величезною подією назвав письменник Віктор Неборак появу книжки Тараса Прохаська “Ботакє”, до якої увійшли написані впродовж 10 років твори. А презентація видання у книгарні “Є” зібрала чи не більше відвідувачів, ніж розрекламований і тривало анонсований “Музей покинутих секретів” Оксани Забужко. І Тарас Прохасько присутніх не розчарував.

“Коли вже не знаходимо відповідей, коли треба змиритися з тим, що так є…, кажемо: “ботакє”, — пояснив письменник назву книжки. І додав: “Іноді про мене пишуть як про автора 5 чи 6 книжок. Я думаю про те, що це гарно звучить. І чомусь відразу згадую свої книжки. То не штука — бути автором 7 тонких книжок… Інший аспект — я переконаний, що тривання процесу дуже важливе. Час тривання читача в якійсь книжці теж впливає на те, як ця книга діє. Я прихильник короткої прози, але якщо живеш у якомусь грубому романі кілька днів, то цей час зовсім інакший, ніж, скажімо, за три хвилини прочитати блискучий монолог. Не знати, що краще спрацює, звісно, але головна новизна тієї книжки — що в ній можна побути довше. І вона починає впливати безпосередньо на життя, ти можеш жити, читаючи її годину, дві, і це вже інший вимір життя у книжці. Ще одна штука, яку зауважив уже після того, як узяв книжку до рук, — те, що кожен із цих коротких фрагментів досі існував сам, а тепер перегукується з іншими. І я побачив очевидну слабкість книжки — що є обмежене коло проблем, питань, тем, які мене по-справжньому хвилюють і до яких повертаюся раз за разом. Але навіть такі слабкості є новизною, яка щось демонструє”.

Відкритість має бути дозованою

— Страшенно небезпечно наблизився колись Іздрик, написавши, що те, що я пишу, не є правдою, а що цю правду докладно імітую. Вважаю, що відкритість має бути дозованою, інакше вона втрачає сенс. Звісно, я маю якісь ганебні таємниці, про які не хотів би наразі говорити. Може, колись, згодом… Хочу розказати свою історію в такий спосіб, щоб зосередити читача не на тому, що я розповідаю, а на тому, що такий спосіб мислення про себе можливий, він є добрий, урешті-решт, дає насолоду, якщо нічого іншого не можеш собі знайти. Моє найбільше бажання — написати текст так, щоб він посприяв мисленню читача про себе. Про своє життя, свою територію.

Одне ґетто — автоматично два ґетто

— Досить зробити одне ґетто, щоб зробити два ґетто. Тобто все те, що за межами, автоматично також стає ґетто. З дитинства пам’ятаю історію про одного етолога (вивчає поведінку тварин), який мав багато різних звірів і водночас у нього ставало щоразу більше дітей. Але звірів таки було значно більше. Урешті-решт, жінка, родина почали казати, що треба це якось вирішити, бо це небезпечно, і він довго думав, і врешті побудував файний вольєр для дітей… Так само з будь-яким ґетто. Коли хтось щось відгороджує, то відгороджує сам себе, і це ґетто є ознакою страху і безпомічності. Такої самої, як потім відбувається з людьми, які опиняються з того боку паркана.

Аналіз через повтори

— Дуже часто пишу про персонажів своєї родини. Часто наполягаю, що довіряю доторкові. Пишу про колії: поїзди як не гуркотять, то просто їх нема. Штрека, життя між поїздами чомусь дуже важливе. Вода, яка тече по каменю й не може не змінитися. Естетика ботаніки, ця ботанічна псевдофілософія, суть якої я так і не можу остаточно сформулювати.

Менше роздумів, більше подій

— Я хотів би знову повернутися до подієвої літератури, писати про дію, випадки і менше роздумів. Я багато в ті роки думав, і те, що думав, писав. Тепер я вже старший, і багато речей для себе самого з’ясував. Хоча страшенно сподіваюся і дуже тішуся з того, що змінююся, тому, можливо, світогляд теж зміниться. У всякому разі, я дуже багато передумав, і тепер мені вже не хочеться так багато думати про якісь світоглядні речі. Хочу зауважувати різні барвисті вияви світу, життя, і, напевно, нова проза буде більш динамічною, феєричною, сюжетною.

Готовність змінюватися

— Найбільше мене змінили не так ті люди чи події, як моя віра та готовність до того, що є щось таке, що може змінити. Коли ти до такого готовий, тоді поштовхом до змін може бути будь-що. Я вірю, що кожна подія, все, що відбувається, залишає якийсь слід, дає поштовх.

Наталя ДУДКО, газета “Ратуша”