Грицько Семенчук: «Моє серце – в Тернополі, тіло і мозок – у Львові, печінка і душа – в Хмельницькому!»

Григорій Семенчук – досить відома особистість у літературному колі не лише Хмельницького, але й всієї Західної України.

У свої 18 років хлопець вже зумів досягти певних вершин. За плечима має досвід таких літературних фестивалів та перформансів, як «Київська Барикада», «День Незалежності з Махном», «Молода Республіка поетів». Грицько примудряється поєднувати акторську, музичну, літературну та організаційну діяльність. Зустріч відбулась у Львові. Вечірній джаз, особлива атмосфера міста і молодий талант.

– Живеш на два міста. Не хочеться осісти в Хмельницькому?

Хотів би жити на чотири міста – Тернопіль, Івано-Франківськ, Хмельницький, Львів.

– Можеш визначити, якому місту належить Грицько Семенчук?

Моє серце – в Тернополі, тіло і мозок – у Львові, печінка і душа – в Хмельницькому.

-Ти став переможцем сьомого офіційного Хмельницького слему. Були потім неприємні зауваження на кшталт, що ти сам для себе його організував, мовляв, краще зробив би свій літературний вечір?

Не заробив практично нічого – 50 гривень. Все було пропито в той же вечір учасниками.

-Знаю, у тебе більше, ніж п’ятдесят творів. За скільки років вони були написані?

Розумієш, близько п’ятдесяти текстів створювалось за останні два роки. Я не думаю, що це надто багато – по два тексти в місяць. Деякі пишуть по вісім, по десять текстів за місяць. Тому я не вважаю, що це багато. Можливо, за рік-два деякі тексти стануть для мене нецікавими і залишаться у пам’яті певних людей.

– Розкажи детальніше про музичні акції.

Основне – це робота з хмельницьким гуртом «The Хлопці». Також потрібно організувати вечір барда і поета Миколи Шпаковського у Хмельницькому. Ще – фестиваль молодіжної культури «Простір», у якому присутнє розмаїття зірок українського андеграундного музичного мистецтва.

– Тобі за це все платять?

Ні. Якби мені платили за організацію всього, що я вже зробив, то зараз моя кохана їздила б додому на таксі. Я за минулий рік займався організацією близько шести малих акцій і близько десяти великих. У моєму календарі вже всі дні розписано до січня місяця, де і що потрібно організовувати і де потрібно виступати.

– Знаю, що ти ще й актор. Як у тебе справи на цій ниві?

Так, я був в хмельницькому театрі «Дзеркало Всесвіту» під художнім керівництвом Івана Кропліса. Був актором два роки. Наразі з театром все закінчено. Вони матимуть гастролі у Львові, я зіграю у виставі «Калігула», яку вони ставитимуть тут, і все. Я не маю бажання їздити кожного тижня на репетиції. Звісно, їжджу в Хмельницький кожні вихідні, але хочу відпочити, а не ходити на репетиції, бо це, теж, робота. Але це не моє, тому в Львові я не продовжуватиму займатись акторством.

– Наразі ти живеш окремо від батьків. Кухарське мистецтво полюбляєш?

Я вмію готувати. Люблю готувати. І дуже смачно. Просто мені не випадає нагоди, щось собі нормальне зготувати. Приходжу пізно, йду рано. Ліпше довше посплю, ніж буду стирчати біля плити.

– Хто вчив готувати?

Мама. Я любив в дитинстві приходити на кухню, і спостерігати за тим, як вона чаклує біля плити. А останні два роки сам собі готував обіди. Приходив додому, часу було вдосталь і можна було зробити щось некорисне, але дуже смачне.

– Яка твоя фірмова страва?

Я її називаю «Смерть печінці». Це доволі цікавого приготування яєчня.

– Що ти наразі читаєш?

Читаю поезію Лишеги і Завадського. А з прози – Ірванця. На прозу мене не вистачає. Поезію легше читати, там тексту менше.

– Яка книга справила на тебе враження?

Я завжди казав, що це Жадан «Цитатник». А от які поети мене змінили, то це Медянка, Чубай, Завадський. Останній взагалі змінив мою свідомість та розуміння тексту як такого. Я дуже радий, що на моєму шляху трапився Юрій Завадський, що ми з ним добрі друзі, що намагаємося бачити один одного раз на два тижні. Він для мене як старший брат, який ніколи не навчав мене поезії. Ми з ним у чомусь схожі.