З 28 жовтня по 21 лиспопада виставка “Тайнопис” Олега Мінька в мистецькій галереї Гері Боумена.

Автор знакової для «відлиги» ‘60х серії «Життя масок», тонкий психолог і вишуканий колорист, Олег Мінько з тих художників, прізвище яких не потребує додатків у вигляді епітетів, звань, посад, регалій, хоча він і відомий, і заслужений, і професор… Він – явище. І як художник, і як людина. Організатор легендарної підпільної академії Карло Звіринський, під керівництвом якого Олег Мінько зробив свої перші мистецькі кроки, вважав його унікальним художником: «На Галичині ніхто так не малював, – говорив Звіринський. – У світовому малярстві теж нічого подібного я не бачив».

Бог подарував Олегу Міньку талант бачити світ без «лушпиння» буденної метушні, і художник впродовж усього свого життя намагався не зрадити цю довіру штампуванням модних сюжетів, гонитвою за гонорарами та нагородами.

«Все моє життя в картинах, – говорив сам автор. – І якщо хтось у моєму живописі знайде відповідь для себе, значить, моя творчість буде потрібна ще комусь, крім мене. І я радітиму з того».

Олег Мінько любив самотність, спокій, гарну музику, мудре слово, спів пташок, зливу, громовицю, людей – на відстані, хіба знедолених, розумних, добрих – так. Коли йому часом бракувало формату в колористичному вислові, писав вірші. Наприклад, такі:

Ліг на траву суху, пахучу,
Дивлюся в небо –
Великі зорі,
Лежу в сухій траві, і пахнуть квіти,
Стрибунці по тілу скачуть, співають,
Думають, що я земля, бо пахну
Полином сухим.

Остання прижиттєва виставка художника відбулась восени 2013 року з нагоди його 75-ліття у Львівській Національній Академії Мистецтв, де він багато років очолював кафедру художнього текстилю.