З 22 червня  (відкриття о 17:00) по  4 липня – в галереї LvivArt (вул. Лесі Українки,21) – виставка малярства від Світлани Стародубцевої «Етновітер» та кольорової графіки від Зоряни Гуцуляк «Візії Всесвіту».

Світлана Стародубцева.
Людина народжується і приходить у світ виконати свою земну місію. Кожен свій шлях проходить самостійно: часом легко, безтурботно і щасливо, ніби граючись, а дехто несе важку ношу (свій хрест) по житті, постійно спотикаючись, падаючи, набиваючи гулі, у постійних ваганнях, вимогливо ставлячись до того, що робить. Часом людина задумується над одвічним запитанням “Що я залишу після себе?”. Є і такі, яких це питання не хвилює. Проте, коли людина своє життя пов’язує з мистецтвом, її не може не хвилювати те, про що будуть говорити її твори.
Художницю Світлану Стародубцеву відносимо до митців, котрі є дуже вимогливі до себе і до своєї творчості. Очевидно тому, що у мистецькій світ вона увійшла вже доволі дорослою, сформованою особистістю. На початках їй прийшлося не просто. Поминувши експерименти із абстрактними композиціями, з різноманітними фактурами, несподіваними кольоровими вирішеннями, вона все ж знайшла себе. І сьогодні художниця дуже добре знає та усвідомлює, що вона хоче створити і до чого вона прагне.
Уже деякий час Світлана захоплюється композиціями побудованими під враженнями від традиційного українського народного мистецтва (кераміки, писанки, вишивки), пісні, обряду. Серед численних праць художниці можемо виділити кілька напрямків: перший становлять твори, у яких відображено багату фантазію художниці спровоковану народною піснею, тими емоціями, які вона переживає від закладеного у неї змісту; другим є ті творіння, які глибоко закорінені у народний обряд, у яких ми зачаровуємося таємницею Різдва, чудом Христового воскресіння, святковим Купалом. Третьою групою мистецьких шукань Світлани Стародубцевої є твори, присвячені птахам і квітам. Тут її фантазія не має жодних рамок, думаю, що у цих творах вона себе зуміла розкрити вповні.
Слід відмітити, що кожна, створена художницею композиція, традиційно скомпонована у квадраті, є прикладам довершеності у підборі елементів, гармонійної, продуманої кольорової гами та свідченням високого естетичного сприйняття світу.
З творчістю Світлани Стародубцевої знайома не тільки вимоглива львівська публіка, її твори експонувались на багатьох виставках як в Україні, так і за кордоном.
Зоряна Гуцуляк.
У мистецтво Зоряна Гуцуляк прийшла після закінчення Львівського училища прикладного мистецтва ім. І. Труша та Львівської академії мистецтв, прийшла художником з професійною освітою. З дитинства захоплювалася живописом, маючи вроджене відчуття кольору. Перед художницею у виборі її мистецької дороги стояло не просте завдання: стати оригінальною, незвичною у творчості. Стільки усього створено людським генієм у царині мистецтва! Цікавим є митець, коли він неповторний, коли йому належить творчий винахід. Чим здивує вона?
Зоряна Гуцуляк – художниця філософського складу мислення, у її творах емоції, почуття, переживання, її внутрішній світ. Мова її творів побудована на символах, знаках, які не є випадковими, вони – творіння багатовікової історії людства від стародавніх культур до сьогодення. Але ці знаки, символи потрапляють у композиції художниці часом підсвідомо, наче її рукою та розумом керують вищі сили. У кольоровій гамі спостерігається не завжди “правильне” поєднання кольорів, але традиційно у них існує гармонійне зіставлення теплих і холодних відтінків – жовто-оранжевих та фіолетово-синіх.
Твори Зоряни переважно по завершенні отримують назву. Композиції з назвами “Метаморфоза духу”, “На все свій час”, “Прозріння” та інші є свідченням невичерпності фантазій авторки витворів, її вродженого відчуття грамотного заповнення зображувальної площини знаками, символами над якими вона працює ніколи не поспішаючи. Терпелива праця над кожним твором кольоровими олівцями, якому передують ретельно виконані ескізи, триває часом чимало тижнів.
Символіка композицій Зоряни Гуцуляк потребує окремого серйозного дослідження, яке, думаю, зважаючи на унікальність творчості художниці, не забариться.
Марія Ваврух, мистецтвознавець