Мистецька галерея Гері Боумена запрошує на відкриття виставки групи “Поп-Транс” (Ужгород), яка відбудеться 8 лютого (вт.) о 18.00

Формація «Поп-Транс»

Наталія Шевченко:

В мистецтві як в землеробстві, врожайність залежить від потенційних можливостей: посіву, родючості грунту, забезпечення технікою, мінеральними добривами… Зберемо врожай роздамо всім, хто цього потребує!

Роберт Саллер:

“Божевілля” заслуговує на увагу, а на гроші й поготів!

Андрій Стегура:

Художником народжуються, або стають, якщо є потреба.

Марсель Онисько:

Залишайся голодним і невиспаним.

Вадим Харабарук:

Мистецтво — це один з найдавніших інструментів, який сприяє гармонізації відносин людини зі світом.

Формація «Поп-Транс», що означає – популярна трансформація, з’явилася у 1994 р. Завдяки діяльності об’єднання, у мистецтві Закарпаття протягом 1980-х – 1990-х рр., вперше, було поставлено питання не тільки образно-пластичних проблем, а й того, що є мистецтвом і які завдання воно повинно ставити перед собою. Також під новим ракурсом було поставлено питання спадковості і новаторства у мистецтві, і взагалі місця митця у ланці творець, картина, глядач.

Свою діяльність, митці розпочали через дослідження та взаємозв’язок естетики тоталіторної культури радянської доби зі спадком чи ознаками, поп-культури заходу. Це співставлення відчутне, в першу чергу, через квінтесенцію репродуктивності, що мала місце в обох культурах, тільки із різним поверхневим ідейним наповненням, котра віддзеркалювалася наприклад, у фабрично виготовлених товарах щоденного вжитку, звідки і почали черпати натхнення художники об’єднання. У підтвердження дієвості та утвердження статусу популярної трансформації, митці, навмисне, запозичили пластичні засоби від західного поп-арту 1960-х рр. та поклали їхню стилістику на новий зміст.

Так у роботах першого проекту В. Харабарука (спільного із Поп-Трансом), що мав назву «Ностальгін» (1994р.), митець показав ряд продуктів масового вжитку, змальованих на полотнах, котрі мали б викликати ностльгію за радянською добою. Телевізори та радіоприймачі зображені у стримано-вицвілій гамі на абстрактно-декоративному тлі – отримали значення образу домашнього затишку, котрий неможливо повернути у часи змін. Зображаючи радянську дійсність у таких декадантних образах художники знайшли не тільки візуальну комбінацію, ай вивели саркастичний ідейний гібрид, що отримав врешті, резонанс і в українському мистецтві поч. 1990-х рр.

Поп трансформацфія радянської дійсності знайшла своє втілення і у роботах П. Ковача, де автор поєднує стилістику радянського пропагандистського плакату із естетикою дизайну цифрового відео.
Р. Саллер експериментує із фото-колажем, в яких монтує вулиці пост радянського Ужгорода із гігантськими рекламами західних мегаполісів. Ще однією сферою стає для митця інсталяція, де знову ж, митець знаходить інспірацію у радянській-українській літературі для молодшого покоління – це проект «Лісова знахідка» (1995р.).

Таким чином, викликаючи, як випадкового глядача, так і критика на діалог, котрий не мав раніше місця у радянському мистецтві /все західне характеризувалоcь, як відірване від життя та загниваюче/, Поп-транс містить певний елемент провокативності. Такого роду провокація супроводжувала діяльність групи протягом перших років її існування, аж до часу переосмислення цінностей, що відбулося у мистецьких колах Києва та Львова (у 2-й пол. 1990-х рр.). Як показав час, це не стало на заваді аби митці Поп-трансу, змогли утримати рівновагу у своїй творчості й до сьогодні.

Ще одним принципом поставленим членами групи є непостійність, знову ж, постійна трансформація. Така умова мала на меті не зобов’язувати жодного із колег по цеху і давала можливість вбирати у себе нових художників і нову проблематику, що й не зовсім би відповідали «канонам» поставлених перед Поп-трансом питань, та дала б можливість захопити їх ширший діапазон.

П. Ковач, В. Харабарук, А. Стегура, Р. Саллер, П. Пензель та М. Онисько стали першими членами арт-об’єднання. Кожен із перерахованих митців накопичували власний досвід і поза межами групи, та все ж знаходячись в контексті ідеї поп-трансформації художники знайшли і основні засади у пластичних компонентах творчості. Трафаретний відбиток на полотні, став основним символом поп-трансівської естетики. Продиктована технікою пластика живописних поєднань, споріднює творчість Харабарука, Ковача і Саллера, рідше до такої методики зверталися Стегура, Онисько та Пензель. Ще одним із узаконених ходів був колаж, факс та «ксеро-копія», що знаходились в цільній системі із ідеєю репродукування.

До кінця 1990-х і на початку 2000-х активність Поп-трансу зазнала деякого спаду. Персональні шукання все частіше давали імпульс до розширення сфери зацікавлень групи, та це призвело до певного сповільнення у розвитку спільних проектів. Протягом цього періоду до персональних надбань об’єднання входить і випуск сам-видав журналів «Шо» та «Я-1», пізніше – ініціативою М. Ониська було видано кілька номерів часопису присвяченому питанням культури – «Panic Button». Інші митці Поп-трансу кілька разів переключалися на сферу дизайну чи реставрації. Обмін із сусідніми регіонами України все ж відбувався, завдяки, дещо сповільненій, виставковій діяльності. Та врешті, кінець першого десятиліття ХХІ ст. був ознаменований поверненням групи до живопису. Однією із ключових виставок цього періоду була експозиція у галереї «Карась» у Києві, що отримала назву «Хепі Л’енд» (2007р.). Тут йшлося не про оновлення концепції Поп-Трансу, а швидше, про підсумок за останні роки діяльності. З цього часу починається нова хвиля підйому активності групи, все частішими стають виставки, як вдома так і за межами знайомого виставкового простору.

Таким чином, художники арт-формації Поп-транс, вперше підняли проблематику сучасного мистецтва протягом існування незалежної України на території Закарпаття, та в професійному ракурсі розглянули питання контексту вітчизняного мистецтва у загальноєвропейському, що дало поштовх до переосмислення цінностей не тільки в межах історії закарпатського мистецтва, а й у всеукраїнському масштабі. Тому, ми маємо підстави вважати діяльність об’єднання Поп-Транс важливими не тільки для подальшого вивчення історії культури та мистецтва краю, а й для історії віичизняного мистецтва в цілому.

Мистецька галерея Гері Боумена
вул. Наливайка, 18
вт.- нд. 11.00 – 19.00
понеділок – вихідний