З 23 серпня по 4 вересня 2011 року в галереї “Коралі” проходить фотовиставка “Балет. За лаштунками”. Автори Інна і Наталя Шинкаренко.

Від моменту винайдення фотокамери людство весь час прагне якомога докладніше «зупинити» на плівці процес свого буття в усіх його найдрібніших деталях. Цифрова камера в мобільному телефоні і цифрова «мильниця» в руках кожного другого чи третього мешканця планети зробила це явище тотальним. На перший погляд здавалося, що професійне фото загубиться і загине під «лавою» аматорських знімків. Але, навпаки, процес постійного натискання на кнопку пуску фотокамери наочно довів її власникам, що кількість не гарантує якості. Що фотографія – це не тільки хроніст, але й аналітик. Що вона не тільки знайомить нас із чужим досвідом, вона змінює сам процес його розуміння. В такий парадоксальний спосіб в українського глядача нарешті з’явилося масове зацікавлення фотографією як мистецтвом.

Серія «Балет. За лаштунками.» двох молодих професійних львівських фотографів Наталії та Інни Шинкаренко – оригінальне продовження дослідження класичної теми «закулісного життя», якою від часів імпресіоністів цікавилося не одне покоління митців. Два роки старанного спостереження сценічної буденності Львівської Опери дозволили авторам створити об’ємний психологічний портрет сучасного покоління балетних танцівників. Хоча кожен фотограф, як мисливець, традиційно пишається тим, що йому вдалося «упіймати» сенсаційний кадр, але «вищий пілотаж» фотомистецтва – відтворити на статичних фото живий пульс життя, зафіксувати унікальність кожного моменту, ракурсу, емоції…

«Щоби відчути значення світу, – писав знаменитий французький фотограф ХХ століття Анрі Картьє-Брессон, той, хто фотографує, має відчути себе одним цілим з тим, що він бачить в рамці видошукача. Таке ставлення потребує концентрації, виховання свідомості, почуттів і відчуттів….» Наталі та Інні Шинкаренко це вдалося. На цих фото – жива атмосфера балетної реальності. Такою, якою її бачать тільки ті, хто має можливість підійти до сценічного дійства на відстань витягнутої руки, відчути «на смак і дотик» пульс творчості в процесі творення. Об’єктив Наталі та Інни наблизив для глядача в прямому сенсі обличчя балету, яке із залу завжди залишається прихованою святковою маскою гриму. Зумисна «недбалість» кадрування, змазаність рухів, «зерно» фактури розчиняють гламурний глянець театру. У глядача є рідкісна можливість не тільки розділити захоплення фотографів шармом пластики руху, але й буквально зануритись в атмосферу посвячення балету, де всі причетні з дня в день викладаються по максимуму за лаштунками заради миті, коли завіса підніметься.

Історик мистецтва Наталія Космолінська