Розмова зі словенською письменницею Ґабріелою Бабнік у книгарні “Є”

12 квітня у львівській книгарні “Є” відбулася зустріч зі словенською письменницею Ґабріелою Бабнік. Модерував вечір викладач словенської мови Львівського національного університету ім. І. Франка Прімож Лубей. Протягом заходу присутні могли ознайомитися з вибраними уривками роману письменниці “У високій траві”, перекладеними українською мовою і надрукованими у спеціальній брошурі, виданій Львівським національним університетом ім. І. Франка.

Ґабріела Бабнік (1979 р.н.) – представниця молодого покоління сучасної словенської літератури. Перший ярмарку роман авторки «Шкіра з бавовни» (2007) на Словенському книжковому здобув нагороду у категорії «Найкраща дебютна книга». Ґабріела Бабнік фахово займається вивченням сучасного нігерійського роману — це тема її магістерської роботи. Словенський читач має змогу познайомитися з цією екзотичною літературою саме завдяки перекладам письменниці і оглядам, які Ґабріела Бабнік пише для словенських видань.

У центрі роману “Шкіра з бавовни” — тема сприйняття іноземцем, африканцем, словенського побуту, звичок, менталітету. Психологія героя розкривається завдяки розповіді від першої особи, а основна сюжетна лінія — любовна історія, що розвивається між ним і дівчиною-словенкою. Тут авторка звертається до окремих соціальних проблем, що будуть розвинені і поглиблені в наступному її романі «У високій траві» (2009).

У «Шкірі з бавовни» письменниця звертає увагу на панування стереотипів, проблеми упередженого ставлення до іноземців, ксенофобії, а у творі «У високій траві» змальовано причини розпаду сім’ї.

На літературному вечорі розмова йшла про патологічні стосунки між героями творів, зокрема роману «У високій траві». Дія роману «Шкіра з бавовни», написаного в Любляні, відбувається в африканському і європейському середовищі, а в творі «У високій траві», який авторка писала, перебуваючи в Нігерії, йдеться про Словенію. Гостя вечора розмірковувала про те, чи у країнах, що знаходяться на такій великій відстані одна від одної, функціонують різні норми суспільної поведінки чи все ж таки подібні. Йшлося також і про стереотипи, що панують у білих стосовно чорношкірих і навпаки.

У своїй прозі Ґабріела Бабнік не вдається до моралізаторства, не вдавалась вона до нього і протягом вечора. Вона розповідала про літературу, про свою батьківщину та про країну, що останніми роками також стала їй рідною, і час від часу позирала на свою двомісячну донечку, з якою приїхала до Львова.