Українська мова як іноземна

21 лютого до Міжнародного дня рідної мови, у Львові відбулося чимало тематичних заходів. Тема одного з них — розмови у книгарні “Є” — звучала так: “Українська мова як іноземна”, і взяли в ній участь фахівці Леся Антонів (координатор Міжнародної літньої школи для іноземців «Українська мова і країнознавство», ЛНУ ім. І.Франка), Данута Мазурик (доцент підготовчого відділення для іноземних громадян факультету доуніверситетської підготовки ЛНУ ім. І. Франка), Зоряна Мацюк (доц. кафедри українського прикладного мовознавства ЛНУ ім. І.Франка), Ніна Станкевич (доц. кафедри українського прикладного мовознавства ЛНУ ім.І.Франка), Надія Ткачик (викладач Європейського колегіуму польських та українських університетів, координатор проекту “EUROLANG2012”)

На питання, хто вивчає українську мову в Міжнародній літній школі для іноземців “Українська мова і країнознавство” при ЛНУ ім. І. Франка, Леся Антонів відповідає: “Категорії дуже різні. Це і ті, хто бажає вступати до українських вишів, вчителі української мови за кордоном, науковці-славісти. Також у Міжнародній літній школі навчаються працівники консульств, бізнесмени, викладачі іноземних мов, біженці. Географія учасників дуже різна — 19 країн ”.

Данута Мазурик зазначила, що швидкість вивчення української, як і будь-якої іншої іноземної мови, залежить радше не від того, якою далекою від неї є рідна мова учня, а від його бажання та потреби в мові. Японець може вивчати українську мову так само, як і чех, якщо ця мова йому потрібна і якщо він наполегливий.

Ніна Станкевич та Зоряна Мацюк пригадують, як 20 років тому американці, вивчаючи у Львові українську мову, не мали жодних підручників. За 2 місяці вони не витримали і замовили собі підручники для вивчення української з Канади. Зараз усе ж таки з підручниками легше, хоча їх усе одно не так багато, як, скажімо, для вивчення російської. Річ у тім, що навіть якщо підручники для вивчення української як іноземної і є, то, по-перше, їх мало, усі вони виходять малими накладами і їх практично неможливо знайти у книгарнях.

Леся Антонів, яка, окрім усього, викладає для студентів спеціалізації «Українська мова як іноземна» дисципліну “Лінгвокраїнознавство”, наголошує на проблемі відсутності уніфікованих вимог до іноземців щодо знання культури України. Який матеріал з культури та історії України має вивчати іноземець? Твори яких письменників він має читати? Наразі все залежить від винахідливості викладача.

Чи існує державний стандарт з української мови як іноземної? У 2009 році викладачі ЛНУ ім. І. Франка підготували проект такого стандарту (див. http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Timvum/2010_5/2.%20Mazuryk10-14.pdf), але його так і не було прийнято. Данута Мазурик розповідає, що творці проекту вирішили піти іншим шляхом: якщо не згори, то знизу — зараз цим проектом користуються у Львівському університеті. За останні 10 років, – зауважує мовознавець, – у галузі вивчення української як іноземної зроблено дуже багато: розроблено методики викладання, тести для перевірки знань, написано і видано підручники.

На підготовчому відділенні для іноземців при ЛНУ ім. І. Франка є групи, що складаються з представників різних націй, і українську мову вони починають вивчати з нуля. В цьому є і недоліки, й переваги. Недолік — для вчителя, адже важко пояснити якісь реалії вихідцям із абсолютно різних країн: одним вони добре відомі, іншим — невідомі зовсім. Перевага навчання в різнонаціональній групі — для учнів, бо коли немає іншої мови для порозуміння з одногрупниками, то мусиш накопичувати той мінімум, яким хочеш себе виразити. Данута Мазурик робить висновок, що за 10 місяців можна досягти такого рівня, що далі вивчати мову можна без викладача; втім, для цього потрібні систематичні заняття.

Надія Ткачик поділилася спостереженнями та досвідом викладання української в Польщі. Вона зауважує, що інтерес поляків до України та української мови дуже великий. Викладачці навіть пропонували колись проводити радіоуроки української. Якось у Любліні вивчав українську мову іспанець — за освітою русист. Його запитували, навіщо йому вивчати українську, якщо він добре володіє російською. Він відповідав, що, їдучи до України, безперечно, потребує українська. “В іноземців, – розповідає Надія Ткачик, – не виникає сумнівів, що для перебування в Україні необхідна українська, це для них цілком логічно!” Щодо поляків, то вони мають бажання подорожувати нашою країною, вивчати її культуру та історію. Втім, якщо вони вивчають українську, то можуть вельми некомфортно почуватися за межами Західної України, адже там їх оточує російська. Як полякам після їхньої подорожі до Києва пояснити, що українська мова їм потрібна? І водночас не хотілося б, аби їхнє знайомство з Україною обмежувалося винятково Західною Україною, – можна зрозуміти їхнє бажання побувати принаймні у столиці.

Надія Ткачик порівнює зусилля України та Росії у просуванні своєї мови. Російський уряд обладнав кафедру російської мови в Люблінському університеті, й тепер студенти мають не лише чимало матеріалів для вивчення російської, а можуть носити футболки з написами на кшталт “Я люблю русский язык”. Натомість філологи-україністи не можуть похвалитися навіть пристойною кількістю підручників для вивчення української. “Великою мірою бажання студентів вивчати українську мову викликає харизма вчителя”, – зазначає Надія Ткачик.

Данута Мазурик наголошує, що найкращими промоутерами української мови на Сході є саме іноземці. Чимало іноземців — випускників Львівського національного університету, потрапляючи до Харкова чи Донецька, спілкуючись із мешканцями цих міст, одразу ж попереджають, що вони іноземці, тому можуть розмовляти лише українською (а російською не можуть). Це змінює ставлення багатьох східняків до української мови, спонукає їх спілкуватися нею. Між іншим, дуже часто студенти-іноземці, здобувши нашу філологічну освіту, стають потім викладачами (а відтак і промоутерами) української у власній країні.

Присутні погодилися, що умови для вивчення української у Львові ледь не ідеальні, адже тут, на відміну від багатьох інших міст України, є україномовне середовище, в яке можуть зануритись іноземці й вивчати мову ефективніше, ніж коли вони ізольовані від такого середовища.

Важливо пам’ятати, що, рекламуючи свою мову, спонукаючи якнайбільше іноземців її вивчати, ми рекламуємо власну країну. Тож залишається бажати, аби, попри недолугу державну політику, усі ми — і філологи, і представники інших професій — просували бренд “Україна” і робили це якісно.

джерело: книгарня “Є”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *