Jazz Bez. День шостий, експериментальний. Мелодійний «Happy 55» та шалений «Gurzuf»

Пісоля двох днів сейшнів «Jazz Bez» повернувся до повноформатного розмаху. Цей день був присвячений музичним експериментам наших північних сусідів: груп «Happy 55» з Росії та «Gurzuf» з Білорусі. Обидва гурти представляли нетрадиційну музику, а друга ще й нетрадиційний склад: один баяніст і один ударник. І обоє здивували публіку.

  «Happy 55» – тріо у складі ударних, фортепіано і контрабасу – запропонували цілком свіже звучання для звиклого вуха досвідченого джазбезівця. Авторські фортепіанні п’єси виконуються тут у складі
класичного джазового тріо, але водночас не можуть бути однозначно віднесені до джазу. Це щось середнє між поп-музикою, джазом і фортепіанним роком зразка «Procol Harum»  і «Muse», – напрошується термін “дзаз-рок”, але «Happy 55» не мають нічого спільного з ф’южном у звучанні. Щось подібне міг би відіграти у свої кращі части Майк Олдфілд, якби так не захоплювався монументальністю.

«Happy 55» звучать насичено, місцями драматично, місцями пафосно, при цьому їм вдається
одразу викликати відчуття домашнього затишку (так, як це може зробити стара платівка із записом якоїсь пафосної музики, але все одно можна слухати тільки вдома з пледом і глінтвейном). Замініть рояль на інші інструменти і ви отримаєте з музики «Happy 55» що завгодно: від нью-ейджу до хард-року, в залежності від обраних тембрів. Творчості «Happy 55» можна без сумнівів присвоювати горде звання Музики у власному сенсі цього слова, не прив’язаної до жанрів та стереотипів мистецтва. В магазині «Happy 55» можна би було продавати як на поличці з прогресивним роком, так і з сучасним джазом. Російські критики вже придумали для групи словосполучення “пост-джаз-рок”, але це саме той випадок, коли музику треба слухати, а не читати. На жаль, хлопці не встигли захопити своїх альбомів, тож тим, хто пропустив концерт, доведеться обмежитися їх майспейсом.

Що це по суті? Фортепіано грає вигадливі й складнючі партії, які блукають поміж згаданими трьома стилями. Контрабас валив підкреслено прості і грубі партії (він весь час тримав основу акорду, і тільки раз вийшов на коротке соло), які приносили в музику жорстке
звучання і неспокій, то відтіняючи, то доповнюючи в цьому клавіші, але ніколи не послабляючи напруги. До цього ще додавались рокові барабани з купою цікавих витребеньок у звучанні. Їх твори – цілісні п’єси з логічним і грамотно побудованим внутрішнім розвитком; їх легко сприймати як такі собі програмні замальовки. Ці твори цілком можна давати в навчальних цілях студентам музучилища, і, можливо, вони зіграють їх краще: в мене виникли претензії до фразування в піаніста – хоча, можливо, якби воно було ретельнішим, то музика би втратила свою жорсткість і набула нездорової солодкавості. Оригінальне звучання, цікава музика, однозначно побудована на академічній, а не джазовій основі, що використовує переосмислені найкращі надбання джазу і року. При цьому вона позбавлена всякої приторності й рафінованості, якою часто страждають академічні джазовики – чого ще може побажати знуджений жанровою музикою слухач?

 
Наступними були «Gurzuf» – ще один несподіваний колектив цього дня, у складі якого тільки баян і ударні. Джазом їх теж можна назвати тільки умовно – знову ж таки музика більше схожа на рок. Баян як багатоголосий інструмент, як виявилося, цілком може сам замінити цілу групу. На відміну від попереднього колективу, який, попри все різноманіття, тяжів до академізму, «Gurzuf» взяли драйвом і напористим саундом. Знову ж таки – підкреслено грубе звучання, голосне, навіть крикливе і по-роковому пронизливе. Серед інших творів хлопці виконали свою трилогію “Мобі Дік”, написану для театральної постановки (на замовлення театру в Магдебурзі). Якщо це був експеримент, то його можна вважати вдалим хіба наполовину: як концепт воно, звісно, цікаво,
але годилося би чіткіше продумати, що в його рамках робити. Ну, і обережніше поводитися зі слухачем і філармоніях – якби група не намагалася оглушити його та підкреслити “монументальну велич баяну” (а складалося враження, що саме цим вона й займається), музика пасувала
би до якогось більш гордого визначення, ніж просто “експериментальна”.

Jazz Bez, представляючи  цьогоріч неймовірну кількість  незвичної музики, продовжує експериментувати  із поєднанням смаків і стилів.

Попереду ще багато несподіванок.

джерело: Дзиґа, efandy

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *