«Ways Of Dependence»: Ми би хотіли, щоб наші пісні залишились після нас.
Коли у Львові кажуть слово «гранж» – перша асоціація – Ways Of Dependence , бо кожен напрям представляють гідні музиканти, майстри своєї справи, так би мовити. Їх не може бути багато, іншими словами, «вейси» достойно носять ярлик «львівська Nirvana» і від того нікуди не дітись. Зараз гурт працює у другому складі: Євгеній Нефедов (він же Punker, він же очільник і ідейний натхненник «W.O.D», він же хімік і незалежний журналіст), Влад Мастикаш (він же Dragula, він же драммер гурту, він же художник і філософ) та Мітя Туркевич (він же Jimi, він же бас-гітарист і просто секс-символ:). Проте все, про що я зараз написала, мало свою передісторію, адже хлопці вірять що усе має своє пояснення і простих збігів обставин просто не буває…
-Ways Of Dependence …
Є.Н.: Я мріяв створити гурт дуже давно, ще в школі. На той час я слухав дуже багато музики, шукав себе, і коли довелось почути «Нірвану», я подумав: оце воно, оце така музика, яку я хотів би грати. І от саме тоді зрозумів, що хочу на сцену. Але дуже багато часу це було просто хотінням, пробував писати вірші, щось думав…думав… і опа, на 3-му курсі ми створили групу. Тоді був зовсім інший склад в лиці мене, Саші Омельченка, Гріші Демченко (зараз «Free Breath») та Руслана Курташа. 15 вересня 2006 року ми зібралися на першу репетицію, – той день і є днем народження «W.O.D».
– Як назвеш корабель, так він і попливе…
Є.Н.: Шляхи залежності… Ми ж всі залежимо від своїх залежностей, але в кожного свої шляхи, так само є залежність всього від всього. То такий собі кругообіг.
В.М.: Коли я прийшов у групу, я спочатку не до кінця розумів його концепції. Але якось Женя по завершенні одного концерту сказав: до зустрічі, будьте вільними у своїх залежностях,- і я задумався, наскільки гарно він сказав і наскільки багатозначною є ідеологія групи. Бо ж саме поняття «свобода» – воно абстрактне, а «свобода в залежностях» – більш приземлене. І тоді я сказав собі – це круто, це ідея. Бо ж гурт, який носить в своїй основі концептуальну ідею, має чітку позицію і погляди – не пустує, це повноцінний організм.
– Влад, хто кого знайшов?
В.М.: Друзі друзів кілька разів тягнули мене на концерти першого складу «вейсів», я пішов раз чи два… Першого разу то був якийсь виступ, а другого, коли ше була «Лялька», я почув їх концерт з вулиці і тоді мене зачепила ця музика… це був справжній рок, не імітація, а щиро зіграний справжній рок-н-ролл. До того я мав практику гри в різних стилях (від дез-металу до блюз-року), багатьох гуртах, останній – «SwampFM».
– Мітя, а ти яким чином опинився у складі «вейсів»?
М.Т.: Мене запросили знайомі на посаду бас-гітариста. А я до того я грав на гітарі і трохи на барабанах, але про бас якось не думав і ніколи на ньому не грав. Ну я погодився, хоча грандіозних планів щодо музики не мав, та практика не завадила б… і вже тепер самоствердився як музикант і басист гурту «Ways Of Dependence».
– У теперішньому складі першим Вашим спільним досягненням став альбом «Раби і жриці». Розкажіть про послідовність «задум-втілення-процес-наслідок…»
Є.Н.: Задум писати альбом і мінімальна робота над його створенням почалась ще за першого складу, але група розпалась і от з другим складом ми почали вносити корективи у те, що вже було і писати решту. Як тільки ми зібрались на перші репетиції, вже за три місяці записали 13 пісень і зразу видали альбом. Якийсь тоді дуже сприятливий період був, ми дуже плідно працювали… І от, як наслідок – вийшов дебютник з назвою «Раби і жриці», що показує дві людські сторони – де вона – раб своїх бажань і де вона – володар своїх шляхів і своєї долі.
В.М.: Точно, в нас тоді все йшло чудово, так як нам дуже легко працюється разом, я б сказав, все органічно і злагоджено, такий собі «шлюб на небесах», практично ідеальна суміш.
– А поза гуртом які вподобання маєте?
Є.Н.: Музика, слухати музику, робити музику, писати тексти, готувати, журналістика, психологія і містика.
В.М.: Музика, звичайно, був також період, коли я малював, зараз захоплююсь релігієзнавством, літературою та історією.
М.Т.: Музика, спорт.
– І, усе-таки, Ви одноголосно ставите музику на перше місце?…
В.М.: Музика, особисто у мене, стоїть на першому місці і займає серйозну нішу у моєму житті. У мене є стимул – гурт, у якому я граю, і я би хотів того визнання, на яке ми заслуговуємо. Тому треба над цим працювати і мене ця думка надихає.
М.Т.: Дійсно, музика витісняє усі інші захоплення, як не крути. Їй треба або віддаватися повністю і тратити на неї весь вільний час і сили, або не займатись нею зовсім. Гадаю, з цим треба народитись, з цим станом душі.
В.М.: Згоден з Мітею, музика – це стан душі. Це річ, яка приносить кайф, а що може бути краще, коли ти тащишся від того, чим займаєшся, коли почуваєшся на сцені, як вдома, коли тобі комфортно і весело, коли бачиш радісні обличчя і чудовий настрій слухачів, коли ти робиш свято…
Я обожнюю придумувати нам з хлопцями різні сценічні образи, фішки, це додає такого собі перцю нашим виступам, і, гадаю, ми це робимо класно і здорово. Тому важливо всі зовнішні фактори приправляти емоціями, щоб це працювало на всі сто, щоб це було живо. Уже потім, за кілька днів по виступам, у мене відбувається процес «перетравлення» минулих подій. Ейфорія. І в процесі цього післяаналізу я розумію, що було круто, але ще є простір для просування вперед, ще можна зробити краще.
– Для просування вперед, очевидно, потрібні певні матеріальні засоби і це так, і насьогодні це домінуюча проблема у будь-якому колективі… І хоч Ви не ганяєтесь за колосальними гонорарами та ставите духовне задоволення на перше місце, потреби, все ж, у вас людські…
В.М.: Кошти, які ми отримуємо за виступ, важко назвати гонораром, тому ми розглядаємо це як винагороду, знак якоїсь уваги, іншими словами, ми вважаємо, що маємо право вимагати оплату за свою працю, так як є технічні сторони і побутові потреби. Наш гурт тверезо оцінює ситуацію і ми розуміємо, що на такій музиці, яку ми робимо (а це неформат!), ми багато не заробимо, тому працюємо на власному ентузіазмі, лише була б повага організаторів, якісний апарат і хороша публіка. За кайф, якщо можна так сказати.
Якщо нас запросять молоді недосвідчені люди зіграти на концерті без гонорару, але з чудовими умовами – ми погодимось, так як є один важливий момент – ми любимо сцену і музикант повинен якомога частіше виступати, пробувати сцену, бути на ній. Кожному своє, звісно, але «вейси» вважають так. Нас наповнює радість від спільного перебування на сцені і від того, що ми там робимо. І це прекрасно.
М.Т.: Пол МакКартні, звісно, не гранжер =), але якось він сказав чудову фразу, яка нам стала дуже близькою: «Якщо моя музика допомогла хоча б одній людині на світі – я прожив життя не дарма». Тому, матеріальне є матеріальним, ми працюємо, щоб забезпечити собі нормальні умови для творчості, але ні в якому разі не ставимо гроші на перше місце. Це засіб для досягнення певних цілей. Крапка.
Є.Н.: Я хотів би додати, що нашу музику треба не просто слухати, а прислуховуватись, адже усі тексти несуть в собі меседж, звернення і знову ж таки, якщо наша музика буде допомагати людям, це буде чудово.
– Я от Вас слухаю, і мені на думку приходять ще кілька гуртів, які мають аналогічні позиції і міркування…
М.Т.: Це тому, що всі музиканти однакові =).Якщо вони дійсно роблять свою справу, то, по суті, проблеми і бажання у всіх такі ж, просто хтось про це не говорить чи інакше до них ставиться…
– Що було після альбому «Раби і жриці»?
Є.Н.: Ми вирішили взяти собі за хорошу звичку записувати наші концерти (як аудіо-дисками, так і відео-версії), оскільки писатись на крутих студіях можливості нема, то ми вирішили записати концерт «We will rock you» у львівському рок-клубі «Старушка» (також вийшла «дівідіха») і просто офігіли, наскільки класним вийшов запис. Я, як почув його вперше…це було жирно.
В.М.: Цим ми завдячуємо нашому звукачеві, який віднедавна з нами працює. Це людина з великим досвідом роботи і вважаю, він попрацював на славу. Те, що ми вирішили мати свого техніка, свідчить, що «Ways Of Dependence» ростуть і постійно вдосконалюються.
Є.Н.: В результаті у нас вийшли Live «Shit (We Will Rock You)» (2008) і Live «Бодрячком» (2009, з МС Defive).
– Бодрячком? Той самий? =)
В.М.: Ми вирішили собі відірватись і зробили кавер на Сяву-репера, тобто на його відомий хіт «Бодрячком, пацанчики!». Зробили… Потім, правда, на одному інтернет-ресурсі, куди ми заливали реліз, трек видалили за 100% матюків =). Але таке має місце в нашій творчості, людям сподобалось, творчий експеримент вдався. Іншими словами, хтось би це зробив, але зробили це ми.
– Напередодні інтерв’ю з вами я знайомилась з тим, що пишуть в інтернет-просторі про «Ways Of Dependence» і помітила цікаву річ, уся Ваша творчість доступна в повному обсязі. Чому так? Чи не маєте наміру заробляти на тому, що робите?
В.М.: Так, ми дійсно не приховуємо нічого і все, що маємо – усе викладаємо в інтернет. Може комусь це буде дивним, але поки що ми хочемо, щоб нашу музику слухали, тому робимо все можливе для того. Нехай це називається self-піаром, але є багато європейських гуртів, які свої альбоми викладають в інтернет, а не продають в муз магазинах. Це нормальна і адекватна практика і школа.
Аудиторія є диференційована. Є категорія людей, які не куплять того диску ніколи, не підуть в магазин і не поцікавляться ,а будуть тягнути з інету, бо це просто і доступно. Нехай. Саме поняття наявності диску мало що змінить в свідомості людей. Хіба що є ті, що цінують зовнішній вигляд кружальця, роботу над ним. Переважно це люди, тієї ж сфери діяльності, що і ми, які знають, скільки праці в це вкладається.
Є.Н.: Якщо хтось захоче диск, ми обов’язково запишемо йому , з текстами, фотографіями тощо. Але ми відчуваємо, що на даний момент маємо робити так. І, ймовірно, другий альбом, над яким ми починаємо працювати, теж буде доступний усім охочим для скачування.
– Про що мріє «Ways Of Dependence»?
В.М.: Щоб наші пісні залишились після нас.